Язик мій – ворог мій

( 2 Votes )

Давним-давно було одне село, в центрі якого стояв гарний дерев’яний храм, а біля нього стояла висока дзвіниця. Вже не один рік там служив батюшка, який за час своєї служби заслужив авторитет, любов і повагу своїх прихожан. Але одного разу одна із прихожанок вчинила наклеп на батюшку і, чи недочувши, чи недобачивши, пустила по селу неправду, яка швидко розповзлася.

Настав час посту і жінка, усвідомивши свою вину, та відчуваючи докори сумління, готувалась приступити до сповіді. Посповідавшись і признавшись у своїх гріхах, вона попросила покуту (молитовне правило, порада , настанова, яку дає священик в кінці сповіді). Батюшка попросив на вечірню службу принести подушку. Це дуже здивувало жінку, але вона виконала благословення духівника. Після вечірні батюшка покликав жінку і з подушкою вони піднялись на верх дзвіниці, де він наказав її роздерти, так що пір’я підхопив вітер і поніс по всіх усюдах. А тоді сказав: «Ось ти просиш прощення, і я тобі прощаю, але скажи мені, що робити із тим «пір’ям», яке ти рознесла по усьому селі?! Чи ти зможеш зібрати його назад у подушку?»

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 37 гостей на сайті