Революція каструль. Як обрати свій шлях виходу з економічної кризи

( 2 Votes )

Якщо адаптувати до явища економічної кризи відомий вислів Л. Толстого «всі щасливі родини щасливі однаково, а нещасливі родини нещасливі кожна по своєму», тоді вийде, що «всі економічні кризи однаково погані для кожної окремої країни, але кожна країна обирає свій шлях виходу з економічної кризи». Історія знає багато прикладів (вдалих і не вдалих) намагань боротьби з економічною кризою.

Як правило, першим поштовхом до економічної кризи є обов’язкові виплати за кредитами, які бере або держава, або комерційні банки під державну гарантію. Хто й куди потім розподіляє ці кредити, хто ними користується та яка з цього вигода суспільству, у нашій країні ще й досі ці питання у більшості залишаються без відповіді. Нещодавно Прем’єр-міністр А. Яценюк оголосив, що в 2015 році Україна повинна сплатити 11 млрд. доларів за кредити. Точніше, з них певна часта будуть тільки відсотки за взяті кредити. Узявши в руки олівця, неважко підрахувати, скільки повинен заплати кожен українець у цьому році зі свого гаманця. А якщо не заплатимо, тоді нас очікує економічна криза. Як поведе себе уряд та який метод він обере, стане зрозуміло після прийняття нового (скоригованого)  бюджету на 2015 рік.

                 Проте один зі шляхів вирішення такої економічної проблеми продемонструвала держава Ісландія. Маємо констатувати, що цей випадок не має аналогів у світовій економічній та політичній  історії. Ці  ісландські події  2008-2010 років (або, як їх ще називають, «революція каструль») демонструють нову якість вирішення економічних проблем.

                Отже, маленька острівна північна країна Ісландія з населенням у 325 тисяч осіб, у 2007 році за висновком ООН була визнана найкращою країною у світі з точки зору якості життя, доходу на душу населення, тривалості життя та доступності освіти. На той час зростання курсу місцевої крони досягло свого історичного піку. А справа полягала в тому, що деякі місцеві приватні комерційні банки рекламували себе як банки з державною гарантією. І це приносило свої (фінансові) плоди. До маленької острівної країни гроші текли зі всієї Європи.

                Але восени 2008 року, після початку світової фінансової кризи, Ісландія вперше у своїй історії опинилась перед загрозою банкрутства. Банки, які брали кредити та приймали гроші від іноземців під високі відсотки, почали закриватись. Півмільйона вкладників з усієї континентальної Європи вимагали назад свої кревні та відсотки. А прості ісландці в паніці скуповували в супермаркетах усі товари. Уряди Нідерландів та Великої Британії, частково погасивши борги своїм громадянам, виставили Ісландії «рахунок до сплати» у розмірі 4 мільярдів євро строком на 15 років. У перерахунку це означало, що кожний ісландець мав щомісяця сплачувати по 100 євро. Впливові міжнародні та європейські фінансові установи і організації вимагали від уряду Ісландії погашення боргів.

                Діючий уряд  та парламент схилявся до думки виплатити борги  приватних банків за рахунок держави. Іншими словами, платити повинні прості ісландці. І тоді місцеві жінки, взявши до рук каструлі та пательні, пішли до стін парламенту та п’ять місяців тримали його в облозі, до тих пір, поки уряд та парламент не пішли у відставку. На позачергових виборах перемогу здобули партії лівого соціалістичного спрямування, які й сформували уряд.

Відразу після обрання новообраний уряд та парламент попали під тиск міжнародних кредиторів, які жорстко вимагали погашення боргів. Під цим тиском парламент прийняв закон про виплату народом (!) Ісландії боргів приватних банків. Таке рішення вивело на вулиці столиці Ісландії Рейк’явіка практично усіх його мешканців. Проте сталась екстраординарна подія: президент Ісландії Грімссон відмовився підписати  закон про виплату боргів та виніс це питання на референдум. За результатами референдуму 93% відсотки ісландців відмовились платити за борги приватних банків. Наслідком такого рішення стала повна фінансова та інформаційна блокада Ісландії.

                 Тим часом, ісландці знову пішли на позачергові парламентські вибори та переобрали склад парламенту, який і обрав новий уряд та прем’єр-міністра країни. Вперше в історії Ісландії уряд очолила жінка Й. Сігурдардоттир. 

                Для виходу з кризової ситуації новий уряд прийняв рішення про банкрутство приватних банків, їхньої подальшої націоналізації та девальвації крони. При цьому ісландці встигли врятувати «свої» (місцеві) банки. «Так, ми дозволили приватним банкам впасти, але ми вирішили врятувати їхню «домашню» частину… Ми перевели «домашні» капітали до нових банків та націоналізували їх. У такий спосіб врятували внутрішню платіжну систему та накопичення ісландців», каже директор Центробанку Ісландії М. Гудмундссон, слова якого наводить видання «Комсомольська правда в Україні». «По-друге, була уведена сувора заборона на вивіз капіталу з країни. Будь-які інвестиції за кордон зараз розглядаються відповідними структурами під мікроскопом та потребують спеціального дозволу. Капітал повинен, ховаючи своє незадоволення, сидіти дома та працювати на країну…». По-третє, держава захистила своїх громадян, які брали позики у валюті. Оскільки багатьом з них загрожувало втрата домівки та жебрацтво.  

                Результатом таких рішуче-радикальних дій уряду стало зменшення інфляції з 20% до 6%, та зменшення рівня безробіття до 5% відсотків. А також відкриття цілого ряду кримінальних справ проти банкірів та корумпованих членів попередніх урядів та парламенту.

                 Тут слід додати, що ісландці не зупинились на перемозі у фінансовому протистоянні, а узялись усім народом (!) переписувати конституцію своєї країни. Вони створили конституційну раду, до якої кожний бажаючий міг подати свої пропозиції за допомогою Інтернету. Конституційна рада розглядала кожну з пропозицій та знов таки виносила її на народне обговорення у мережі. І в такий спосіб обирався найкращий варіант тієї або іншої статі конституції Ісландії.

                Досвід, або якщо хочете, приклад Ісландії, зрозуміло, не є показовим для більшості країн та їхніх економічних доктрин у подоланні кризових явищ. Проте він наочно демонструє, з одного боку, рівень розуміння громадянами своєї ролі у житті та функціонуванні держави, з іншого боку – відповідальності владних структур перед своїм народом.

                Саме про це наголошує відомий американський економіст, лауреат Нобелевської премії П. Кругман  у своїй доповіді про Ісландію, якого цитує «Комсомольська правда в Україні»: «Ісландія повинна була стати прикладом економічної катастрофи. Втікачі-банкіри залишили країну з величезними боргами й, здавалось, у безнадійній ситуації. Коли усі рятували банки та примушували суспільство платити, Ісландія дозволила банкам збанкрутувати та розширила мережу соціального захисту. Коли усі зациклились на тому, щоб задобрити іноземних інвесторів, Ісландія наклала тимчасові обмеження на рух капіталу, щоб дати собі простір задля маневру… Країна не уникла великого економічного збитку або значного падіння рівня життя. Однак вона змогла зменшити як зростання безробіття, так і страждання найбільш уразливих верств населення. Мережа соціального захисту вціліла, рівно як й система громадських зобов’язань перед громадянами».

Олександр ТРУХАЧОВ, м. Київ,
спеціально для «Володимирецького вісника»

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 84 гостей на сайті