Майдан. Нотатки очевидця з Володимирця

( 2 Votes )

Після трагічних подій 18 лютого всі справжні чоловіки вирушили в Київ рятувати Майдан, рятувати майбутнє України, майбутнє наших дітей.

Після невдалої спроби пробитися в Київ ввечері 18 лютого через блокування автодоріг вранці 19 лютого я вирушив рейсовою маршруткою в Рівне. А там за допомогою рівненського «Удару» виїхав на Київ. При під’їзді до столиці нас попередили про велику кількість «тітушок» на підходах до Майдану. Від площі Перемоги до Майдану добрались пішки, без пригод («тітушки» на той час передислокувалися до Європейської площі та на Поділ).

Прописався в палатці рівненського «Удару». Координатор пан Андрій після перевірки документів на питання, що далі робити, відповів: придивляйся, освоюйся, о 8:30 завтра на перекличці поставлять завдання на день (переклички двічі на добу), своєї ділянки барикад не маємо, ми вільні бійці. Швидко зрозумів, що вільні бійці на чолі з паном Андрієм при найменших загостреннях обстановки були в самих гарячих місцях Майдану, а 19 і в ніч на 20 лютого ці загострення були майже суцільними.

Уже добу Майдан відбивався від «Беркуту», який наступав зі сторони урядового кварталу. Барикади простягались по Майдану дугою – від будинку профспілок до консерваторії. Хлопці з передової відбиваються камінням, але основний захист – це стіна вогню і диму від палаючих шин. Беркутівці (під цією назвою розуміються представники всіх силових структур по іншу сторону барикад) намагаються потушити їх за допомогою броньованого водомету, але вогонь підтримується за рахунок постійного підкидання шин та коктейлів молотова. Ми, ті що без амуніції, підносимо каміння (воно, до речі, постійно добувалося спеціальними бригадами з бруківки Хрещатику), шини, які привозять небайдужі кияни, та коктейлі Молотова (їх у захищених місцях розливають по пляшках прямо на Майдані). Періодично нас закидають світлошумовими та сльозогінними гранатами (трохи згодом мені дали балончик для промивання очей); стріляють снайпери.

Крім того, що Майдан у вогні, лунають постійні постріли, вибухи. Всюди відчувається атмосфера неймовірної напруги. На Майдані я був не вперше, але попередня поїздка на Віче вже здавалась екскурсією позитивних емоцій та ейфорії, що нація піднімається з колін (я не применшую значення Віче для національної революції гідності). Цього разу – величезна напруга, але страх не відчувається, є лиш рішучість до кінця боронити Майдан і майбутнє України. Ця напруга пронизує, заряджає, позбавляє нормального сну. Така атмосфера, спровокована злочинними діями влади і, як результат, численні жертви серед мирних мітингувальників, на очах радикалізувала новоприбулих. А ті, що тижнями перебували на Майдані були вже готові на все. Вони не вірять політикам (в тому числі й опозиційним), прокуратурі, міліції, СБУ, всій державній структурі. Вони вірять тільки в революцію, у власні сили.

Був свідком показового прикладу, коли жінка в нашій «ударівській» палатці одягнула безрукавку з логотипом «Удару», то хлопці негайно заставили її зняти. Я ще періодично ходив до сцени послухати політиків, громадських діячів. Бійці сотень до сцени вже не ходили, але коли співали Гімн України – виструнчувались і підспівували.

П’ємо за одним столом чай, їмо бутерброди після відбиття чергової вилазки «Беркуту» і спілкуємось. Спільну мову знайти не просто.

Я розумію, що в бійців загонів самооборони вже сформувались інші пріоритети: як краще відбити в тому чи іншому місці атаки «Беркуту», як вичислити снайперів, як знешкодити клятий броньований водомет тощо. А основне: чому не дають зброю, чому маємо йти з палицями, камінням і коктейлями Молотова проти озброєних вогнепальною зброєю беркутівців, проти бронетехніки? Навіть сталевих касок та бронежилетів катастрофічно не вистачало, в нашій палатці їх було лише до п’яти комплектів.

Увесь час піднімалось питання: чому зупинився наступ національної революції на місцях? Чому бездіяльні місцеві ради, а голови адміністрацій доповідають тирану-Януковичу, що все під контролем і народ не підтримує купку екстремістів на Майдані? Де депутати місцевих рад від опозиційних партій, в першу чергу Батьківщини, Свободи, Удару? Тому й піднявся «Правий сектор» та інші праворадикальні сили.

У тій атмосфері, яку спровокували і політики, і чиновники всіх рівнів, це чи не єдина можлива реакція простих українців на чиновницький «бєзпрєдєл». А найголовніша причина кривавих подій – наша байдужість і зневіра. Якби обласні та районні ради в більшості регіонів України після жорстокого розгону мирних студентів 30 листопада засудили дії центральної влади і не сприяли організації поїздок державних службовців на Антимайдан в підтримку влади, не пролилась би кров кращих представників нашого народу. Влада своїми злочинними діями, політики та чиновники всіх рівнів своєю продажністю, а ми, прості громадяни, своєю байдужістю спровокували протистояння, радикалізували суспільство, зумовили перетворення мирних патріотів на відчайдушних бійців, які з палицями ішли в атаку на озброєних беркутівців. Іншого способу заставити владу служити народу вони не мали. Тільки так можна пояснити масовий героїзм.

А тепер по порядку.

Уранці 20 лютого після відбиття чергової провокації «Беркуту», майданівцям вдалось підпалити дерев’яні щити, за якими ховались беркутівці під Стелею Незалежності, і вони почали відступати. Хлопці з передової переплигують через барикади і по палаючих шинах ідуть в атаку, ми за ними. Коли добігли до пішохідного містка, через вулицю Інститутську від Народного дому до Глобусу почали стріляти снайпери. Ми сховались під накриття Глобусу.

Зі сцени Майдану постійно лунають заклики не йти далі пішохідного мосту, але чути, що бій йде вище по Інститутській, в районі дальніх барикад. Після того, як з даху Народного дому вибили снайперів, на заклик виносити поранених ми побігли вгору по Інститутській – і знову попали під обстріл снайперів з готелю Україна. Мусили сховатись за бетонний парапет.

Там я вперше побачив у протестувальника бойову зброю: біля мене присів чоловік років сорока з пістолетом Макарова, на моє запитання поглядом відповів, що полює за снайперами. Я віддав йому щит, який підібрав по дорозі. Далі добігли до готелю, допомагали виносити поранених, допоки не зорганізувалась медична служба Майдану. Медики з ношами почали підбирати поранених безпосередньо від дальніх барикад, в холі готелю організували польовий шпиталь. До готелю підійшла екіпірована стальними шоломами, бронежилетами і щитами сотня; сотник наказав усім, хто без екіпіровки, відійти вниз і приступити до будівництва нових барикад.

Барикади будували до самого вечора, у кілька подвійних ешелонів: спочатку з дерева і шин, за ними з каміння (в основному бруківка) і металевих елементів. У випадку наступу «Беркуту» першу підпалюють, за другою обороняються. Одночасно прибирався Майдан: горюче сміття ішло на легкозаймисті барикади, негорюче – на кам’яні. У перервах ходили прощатись із загиблими героями.

Активістів з різних регіонів України прибувало все більше і більше. Тому під вечір вже можна було й відпочити. В палатці за чаюванням піднімалось питання доцільності атаки дальніх барикад на Інститутській, де полягла левова частина героїв. Відповідь однозначна: готовність іти до кінця, до Верховної ради, Кабінету Міністрів, Адміністрації Президента, до Межигір’я, – куди завгодно, аби скинути цей злочинний режим. Стримуючим фактором була лиш небезпека розтягнутися і дати можливість беркутівцям розламати кругову оборону Майдану. Дальні барикади на інститутській – не тільки елемент цієї кругової оборони, але й психологічний фактор відвоювання позицій Майдану до подій 18 лютого.

Ніч на 21 лютого пройшла в порівнянні з попередніми спокійно, хоча всі очікували контрнаступу беркутівців. Відновилось цілодобове патрулювання прилеглих до майдану територій. Мені вдалось заснути десь з п’ятої до восьмої ранку. Після ранкових процедур – перекличка, доведення денного графіку патрулювань, сніданок. Я залишився біля палатки, почали робити генеральне прибирання.

Після 10-ї години почали приходити хороші новини: нарешті запрацювали політики у Верховній Раді, Луценко привіз озброєних міліціонерів Львівщини, які перейшли на сторону народу, раз за разом появлялась інформація про перехід на бік народу інших силових підрозділів, відновився наступ національної революції гідності в регіонах. Шкода, що це обійшлося такими великими втратами 18-20 лютого...

Близько 16 години підтвердилась інформація про втечу беркутівців з Києва, після чого я попросив дозволу на від’їзд додому.

 

Оборона Майдану

 

Наостанок хочу відмітити гарне забезпечення: продукти, одяг, медикаменти, дрова тощо з Рівненщини щодень привозили ящиками, надлишками ділились з сусідами (найближчі палатки були з Одеси та Дніпропетровська).

Дякую небайдужим жителям Рівненщини! Користуючись нагодою, передаю вітання пану Андрію, координатору нашої рівненської «Ударівської» палатки.

Слава Україні! Героям слава!

Михайло ХМАРУК,

учасник Майдану,

смт Володимирець

 

Матеріали по темі:

 

 

Коментарі   

 
0 # Гість 13.01.2015, 06:06
Mobile homes are popular during the entire United States, but Texas led the united states in new manufactured homes
placed inside state in.

my web site - auto pawn san francisco ca: http://cheapebooks.informe.com/wiki/view/Car_Title_Loans_Victorville_Ca
Відповісти
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 32 гостей на сайті