HomeНовиниВісник без цензуриЧого вартий успіх

Чого вартий успіх

( 0 Votes )


Люблю успішних людей, цілеспрямованих і впертих. Саме такою виявилася дівчинка, яка прийшла на навчання в 10 клас у Володимирецький районний колегіум.

 На День здоров’я в прекрасну осінню пору традиційно увесь заклад вирушає в ліс варити кашу, змагатися за першість у спорті, розкривати свої таланти, відпочивати душею й тілом. Потроху формувався сценарій концерту на імітованій сцені серед високих сосон та дубів – аж ось кілька моїх вихованок підбігли внести корективи до сценарію і включити ще одну учасницю. Трохи невдалий репертуар та й виконання без музичного супроводу, звісно, занизили рівень сприйняття виконаної композиції. Та не настільки, щоб не розгледіти неабиякий талант дівчинки, не заслухатися м’яким, вібруючим, гнучким і на диво потужним голосом. Наступного дня запросила її до себе й запропонувала співпрацю. З того усе й почалося.  

Пізнавали ми одна одну в роботі. Признатися, ще ніхто до неї не створював мені настільки комфортних умов праці: її працелюбності, здавалося, не вичерпати, її фантазія і впертість заставляли забути про потребу харчуватися. Вона змушувала мене приділяти їй увесь час і увагу, я жила її виступами, її художніми номерами, її репетиціями, її настроєм.

Як виявилося, така «стахановська закалка» закладалася в неї не один рік музично-театральною студією «Калейдоскоп» ще в Кузнецовську, де співачка займалася мало не з повзунків. У неї були поставлені й ази хореографії, й вокалу, й гри на фортепіано, і навіть малювання. За її спиною вже тоді була участь у дитячому «Євробаченні» та багатьох міжнародних конкурсах.

Мене, признатися, настільки ж вразив колишній керівник студії, в якій займалася Юля, наскільки дівчинка пройнялася до неї любов’ю й повагою, а головне, наскільки глибоко в душі залишилася для неї Світлана Федорівна Гурова. Мені, як молодому спеціалісту, так і кортіло поспілкуватися з цією жінкою, перейняти досвід, вникнути в принципи її роботи з молодими даруваннями.

Та власний ритм життя все ставав на заваді. «Вона жила «Калейдоскопом», — говорила Юля про неї. Іноді в мені її спогади про мистецьку студію викликали доволі неоднозначні емоції: ставало шкода себе (якби ж і в моєму дитинстві з’явилася така Гурова!..), іноді прокидалося почуття ревнощів (більше, ніж «Калейдоскоп», я дати цій дівчинці не зможу, адже вся основна база для її розвитку як вокалістки вже закладена, а мені з нею займатися не більше двох років, до випускного) і хотілося йти заради неї на все, перевершити саму себе. В тому й була родзинка роботи з нею: я не мала права на помилку, адже фактор самолюбства і гордості спрацьовував настільки ж активно, наскільки й прагнення працювати, працювати і ще раз працювати.

Намагалися ставити складні номери, товклися до ночі, щось видумували разом аж до відбірного етапу обласного конкурсу «Ми – талановиті!». Того року Юля здобула у ньому перемогу і вже, як кажуть в народі, почала світитися і на обласному телебаченні, і в пресі. Що й казати, чуток було… Та я завжди налаштовувала своїх вихованок на те, що тільки людям-«сірим мишам» не заздрять. Якщо говорять за твоєю спиною, значить – ти попереду. І все-таки говорили. Та тільки «на кухні» можна було побачити, чого варті всі ті перемоги. Поки дехто нарікає на всесвітню несправедливість, незбагненний тягар навчання, Юля вже в десятому класі пізнала смак самостійно заробленої копійчини, адже за свої виступи отримувала які не які, а гонорари. Однолітки заздрили, коли Юлю відпрошували з уроків для участі в певних заходах, дехто вважав, що дівчина стала пихатою… А у відповідь на все це – вона працювала, працювала, і ще раз працювала. 


 З часом стосунки з Юлею ставали міцнішими і навіть більш дружніми, аніж партнерськими. На заняття часом запрошувала й до себе додому, часом і сцену ділили на двох, а ще пізніше я написала для неї пісню. Чи для неї, чи про неї, тепер уже не знаю. Сподіваюся, колись вона її таки виконає на великій сцені. Та ось парадокс: чим більше ми пізнавали одна одну, тим більше цікавого розкривалося. Виявилося, що та працелюбність, яку я бачила до того, була лише видимою частиною айсберга. Часто, захлинувшись потоком творчості, Юля лишалася ночувати у мене вдома, й іноді під ранок я могла «застукати» її за підручниками, або й за написанням рефератів, або й за вирішенням задач з хімії. Не зразу я поцікавилася її успішністю в навчальному процесі, а коли поцікавилася, для мене визирнула й підводна могутня крига, адже у класі хіміко-біологічного профілю Юля була в передовиках. Участь в олімпіадах і конкурсах – була для мене ще однією гранню, яку варто було цінувати в цій особистості. Та й з інших дисциплін не було проблем (там діло могло дійти до медалі). Пригадую свою реакцію, коли Юля пішла на тиждень на лікарняний. Питаю, що сталося? А вона: «Лікарі сказали, виснаження організму, перевтома». На носі ЗНО, підсумкові екзамени, ще й вступні екзамени – а в неї перевтома! Тут навчальний аврал – а в неї через тиждень від виснаження організму, та ще й від чогось то ангіна, то вітрянка. Сидить моя Юля вдома розмальована в зелений горошок з повним переконанням, що так їй краще вчитимуться білети. Видалила свою сторінку «В контакті» (а там, знаєте, зараз підлітки не спілкуються, а живуть), і вчить. Дяка Богу, з весною наше Бойченя знов на ходу, знов у своєму коловерті.

Літо 2012-го для неї не стало виключенням: подати документи на вступ, самі вступні екзамени, ще й підготовка до випускного… І в РДГУ, і у Львівський імені І.Франка Юля пройшла на державну форму навчання, мало не очоливши списки абітурієнтів. Та її мішенню була Київська муніципальна естрадно-циркова академія. Воно й не дивно: саме звідси вийшла і Світлана Лобода, і Наталія Могилевська, і Еріка, і Тарабарова, а тепер на черзі і наша Юлія Бойко. І поки розказуватимуть, що все купляється за гроші, за хабарі й по блату, вона вчиться на державній формі навчання в одному з найпрогресивніших вишів України (з 12 державних місць Юля третя у списку). То, може, перш ніж запевняти у такій «істині», слід поглянути, чого вартує твоя особистість?

Віра в цю дівчину – невідємний атрибут творчої співпраці з нею. Той, хто знає, як вона працює, ніколи не наважиться сказати криве слово в її адресу. Нею пишатиметься і Кузнецовська школа №3, і студія «Калейдоскоп», і Володимирецький районний колегіум, і родина, і вірні друзі, справжні, не фальшиві, і обовязково пишатиметься нею столична академія. У жовтні за сприяння продюсерського центру «Екселент» Юля розділила сцену з Кузьмою Скрябіним і заспівала з ним дуетом на концерті, що проходив у с. Верба (Дубенський район).

Та, переконана, це – лише початок шляху, на якому і терни будуть, і промені фортуни. Зараз ми тримаємо контакт у телефонному режимі, а наші стежки розбіглися, як того вимагає час: і Юля вчиться в столиці, смакуючи студентське життя, і я уже відклала всі справи в очікуванні первістка. А нещодавно вона знов заїхала в гості, така, як і була, – життєрадісний живчик, спроможний встигнути все. Зарядила всю мою сімю позитивом, і знов на колеса.

Велика шана і батькам Юлі, які не тільки  не стали на заваді її творчості, а й виховали з неї порядну людинку, чесну й щиру, з великим серцем і прекрасним почуттям гумору, з гострим розумом і невичерпною працездатністю. А Юлі – нових вершин, нових сходинок. Рівненська зірочка просто мусить засяяти на всеукраїнському небосхилі, бо вона того варта, бо вона на це гаразд.


Наталія Андрєєва.  

 

 

У вас недостатньо прав для коментування.