HomeНовиниВ РайоніГородець вимагає землі…

Городець вимагає землі…

( 0 Votes )

До редакції «ВВ» з тривожним дзвінком звернулася пенсіонерка села Городець, інвалід Чорнобиля Ольга Михайлівна Білоборода із скаргою, що у неї забрали ділянку сінокосу, і в усьому звинуватила нову голову сільради.

«Ми ще при Майору отримали ту ділянку і до сьогодні користувалися нею. Так, ми обоє пенсіонери, тримати хазяйство не можемо. Але щороку той сінокіс віддавали тим людям, які тримають корову. То вони нам за це приносили молоко, і ми платили їм по 5 гривень за літру. І в’язку сіна треба конику під морду дати, який приїде нам зорати город.

І на Коляди своє сіно потрібно у хату внести… Приїжджайте! Допоможіть нам! Бо зараз сінокіс розберуть, вже он коси клепають, і ми ні з чим залишимося».

«Добрі вісті не сидять на місці» – говорить народне прислів’я. А «погані вісті» й поготів. За хвилину до Києва долетять. Так сталося і в селі Городець Володимирецького району, де у сінокосну пору виник конфлікт щодо виділення та користування сінокісними «дзялками». Городецька сільська рада об’єднує ще два села – Велихів та Сварині. Там мирно і спокійно. Хоча спокій теж відносний. Люди живуть як в радянські часи. Все вимірюють ще «радгоспними» категоріями, коли сільська і районна влада має те зробити і так діяти, як я хочу. А те, що закони давно помінялися, нікого не хвилює.

 Населення по цих трьох селах складає 3654 людини. За Городецькою сільською радою «закріплено» всього 1067 гектарів земель запасу. Вся інша городецька земля належить державному дослідному господарству «Городецьке». Це – 4724 га, із них – 2199 га ріллі. Ця земля підпорядкована ще з радянських часів Національній академії аграрних наук України. З приходом незалежності і початком паювання земель в районі у Городці тихенько просиділи, а академія «приспала» їх пильність: на той час, мовляв, відповідного Закону не було. Але радгоспи «Мульчицький», «Володимирецький», «Степангородський» та інші зуміли змінити статус на «КСП» і свою землю між людьми розпаювати. А «Городецький» так і залишився «піддослідним кроликом».

 За моєї пам’яті, з 1992 року не пригадую, щоб академія Аграрних наук у Городці чи суміжних селах засівала експериментальні дослідні ділянки якимсь «прогресивним» новим сортом зернових чи зернобобових. Пробували ще при М. Кривку декілька соток кукурудзою засіяти. А який результат? Вряд чи зараз завезли сюди якусь високопородну худобу. Все, що залишилося після покійного директора Василюка, який вже почав був процес роздержавлення городецької землі, розбазарили. Можливо, на папері й по сьогодні Київ звітується, що дослідне господарство на Володимиреччині проводить якісь досліди. Та насправді Академія тільки міняє кадри директорів: ніхто надовго у Городці втриматися не може. І не тому, що в Городці «не такі люди», «поліська земля бідна». Скидається, що Городець відстав від життя, в прямому значенні слова.

І знову причиною непорозумінь стала земля. Вірніше, сінокоси.

Коментує представник ДДГ «Городецьке» Олександр Кривко:

– У 1998 році Академія аграрних наук України пішла назустріч побажанням районній та місцевій владі і «по чорнобильській програмі» задля споживання чистих продуктів виділила мешканцям Городецької сільської ради на кожне домоволодіння, яке утримувало корови, від 15 і більше соток. Конкретно по Городцю на 400 власників худоби припало рівно по 15 соток сінокосу. В нас тоді була «четверта чорнобильська зона». І поки діяв відповідний закон про соціальний захист населеня, постраждалого від наслідків аварії на ЧАЕС, стільки часу й люди мали право користуватися тим сінокосом. Зону давно зняли. Ми заплющили на це очі, хоча місцеву сільську владу попередили, що з приходом нового інвестора будуть переглянуті всі земельні відносини.

…До сільради у вівторок зібралися два десятки незадоволених громадян. Вони розділилися на два табори. Перший – старші пенсіонери, другий – молоді власники худоби. І тим, і другим «ґвалт» потрібен сінокос.

Городчани до нашого приїзду встигли підняти «на вуха» телефонну «гарячу урядову лінію». Причому подзвонила людина зі своєї побілки, але представилася «сусідкою», і назвала адресу ще іншої сусідки.


 

«Во дають!» – прокоментував молодий чоловік, що стояв із велосипедом.

Так що з Києва не було нікого, з телебачення теж, один «Володимирецький вісник» приїхав.

Молодий землевпорядник Віктор Кривко поприносив карти, генеральні плани, всю землевпорядну документацію, і пояснив:

– Сільська рада має загалом 1067 га земель запасу. У Велихові – 90 га, у Сваринях – 110 га, у Городці 867 га. По Городцю на початок року ми проводили подвірне опитування, хто скільки і яку тримає живність, та заносили у господарську книгу. У нас цією роботою займалася діловод Галина Вітюк. То були такі, що всі корови не показували, а були й такі, що корови собі «приписували». Коли після сесії сільської ради постало питання врегулювання використання земельних ділянок, то виникли суперечки. Ось бачите, скільки уточнень… На сьогодні у Городці жителі утримують 85 коней без лошат, 286 корів, 13 нетелів, 30 кіз. Є вівці. Але їх господиня живе біля лугу і сама успішно справляється із заготівлею кормів.

– По суті, у нас немає таких гострих проблем, які підняли пенсіонери нашого села, – поділилася думкою сільський голова Ірина Басик. – Тільки три пенсіонери із присутніх звернулися із заявами до сесії сільської ради, аби їм виділили ділянки сінокосу. Ви бачите, що є десяток людей, яким попав низькорослий сінокіс. Поїдемо зараз на ті сінокоси і оглянемо всі ділянки. Офіційно заявляю, що сінокосів у нас вистачає, аби люди хотіли заготовити те сіно. Є, скажімо, непоганий сінокіс біля мосту. Щоб до нас не добиралися з Тотович та не викошували наше, туди ми відправили на сінокіс тих, хто має коні. Є ще Залавище. Там теж непогана трава. Зараз я вам покажу наші сінокоси.

Тільки питання стоїть в іншому. Ви чули, що ота жіночка сказала? «Я маю корову, але не маю де накосити сіна. А у нас в Городці всі стовпи обклеєні об’явами, що продаються сінокоси. Один може п’ять земельних ділянок скосити та продати, бо він захопив у батька, діда, баби і тітки з дядьком, а іншим іди шукай та купляй траву в Антонівці, Кричильську, Ромейках». Через що ми змушені були навести лад.

...Їдемо на Соловйову гору. Сільський голова Ірина Миколаївна показує по дорозі на Антонівку справа і зліва землі, зайняті ділянками картоплі, жита, вівса, тритикале, кормових буряків, гарбузів. То все людські наділи. Директор Віктор Буряченко виділив для городчан 200 гектарів під городи.

                Про нових інвесторів – арабів, які поставили замість 500 голів ВРХ 500 голів гусенят – мовчимо. Хай що не будь вирощують, аби людям робота була та сплачувалися податки.

На сінокосі стріли декілька молодих чоловіків, які роторними косарками косили собі сінокіс. Хлопці розкритикували тих, хто підняв «кіпиш» до Києва.

– Погляньте, скільки тої сіножаті, аби ти косив… Ні, дай саме оте, що вони хочуть. Аби продати… Раз не має корови, то нащо тобі те сіно, скажіть мені? А ви правильно, головихо, зробили, що чесно поділили…

Як запевнила сільський голова Ірина Басик, всі, хто потребує сінокосу – його одержать. Тож варто звернутися в сільраду і завжди знайдеться компроміс. А наша газета якраз і виступить тим фактором примирення між городчанами та сільською владою, який погасить, а не роздує спірні моменти.

Записала Галина Тєтєнєва.

На фото автора: фрагменти зустрічі.

 

У вас недостатньо прав для коментування.