HomeНовиниВ РайоніУ Володимирецькому колегіумі місячник новорічних карнавалів

У Володимирецькому колегіумі місячник новорічних карнавалів

( 0 Votes )


У БАГАТЬОХ володимирецьких сім’ях передноворічні дні повнилися приємним і вже звичним для місцевого колегіуму клопотом: вихованці цієї знаної в краї школи разом із батьками мудрували над розмаїтою казковою вдяганкою. Так-так, вона мала бути особливою, адже наряди мали підкреслювати найхарактерніші риси красуні Снігуроньки і підступної Баби Яги, Мишеняти чи Жабки з казочки-улюблениці «Рукавичка». Діялося це не спроста: у колегіумі розпочався казковий місячник, який явив себе і як місячник новорічних карнавалів.

 – У передчутті грандіозного свята школа буквально переродилася, – розповідає заступник директора з позакласної і позашкільної виховної роботи Володимир Слотницький. – Блакитна ялинка на шкільному подвір’ї і вікна всіх трьох поверхів ще за два тижні до Новоріччя спалахнули закличними вогнями. А спортзал і сцена актової зали, де проходило основне дійство, приємно вражали барвистими декораціями і яскравою новорічно-казковою атрибутикою, в яку залюблена шкільна юнь…

Чудовий звичай готувати щорічну новорічну казку зародився давно. Його застрільниками стали випускники вже далекого 1988 року, які на згадку про себе вперше влаштували пам’ятне сценічно-казкове дійство – інсценували казку «Про Федота-стрільця, вдатного молодця». Глибинну суть незвичного витвору дитячої фантазії зразу відчув і підтримав Анатолій Остапенко, непогамовний директор цієї унікальної школи, й учнівський почин став загальновизнаною традицією. (У розпал цьогорічних снігопадів, коли не кожна маршрутка пробивалася крізь сніги, мені трапилася вражаюча зустріч з Анатолієм Федоровичем: подолавши небувалу хурдигу, подібну тій, яку змалював Гоголь у ніч перед Різдвом, директор якраз повернувся з Рівного – і всупереч заметілям привіз чергову порцію святкової всячини, яка так доречно прикрасила колегіум).

Свято не тільки вкоренилось у кипучому житті школи, а й помітно розрослося, виплекане керівництвом, режисерами-постановниками і класними керівниками. Цьогоріч  кожний клас, починаючи з першачків, став творцем-казкарем. І треба було бачити переповнений глядачами зал і чути, як цей глядач доброзичливо реагував на кожний вправний поворот сценічного дійства. Тати і мами, братики і сестрички вболівали за юних артистів. Кожний за свого. А разом усе переростало у непорушний союз сцени і залу.

– Ми не ставили за мету домогтися вершин творчості, – каже, аналізуючи місячник, його застрільник і головний поціновувач Анатолій Остапенко, – але проводячи максимум дітей через сцену, ми окрилюємо їх на майбутнє, додаємо віри у свій клас і в себе. А таке, погодьмося, не минає безслідно…

І справді, випускники колегіуму, зокрема і з цієї причини, після школи легше поринають у студентське життя, адже мають досвід живої роботи в учнівському колективі. Захопившись шкільною самодіяльністю, вони навчилися долати сценічний страх. Тож дуже часто у вузах саме їх призначають старостами груп. Ці і дослідники, й артисти, і члени шкільного самоврядування вже навчились орієнтуватись у лабіринтах громадського життя!

Що ж до свята, то недолік у нього лиш один: воно так швидко кінчається. Але воно й не зникає безслідно, адже ще довго житиме у фотознімках і школярських фотокліпах. У яскравих спогадах, які спливатимуть навіть через десятиліття. Головне ж – вони додають життєвого оптимізму. І в цьому плані новорічний мистецький вернісаж колегіуму просто безцінний.

 




 


Олексій ГОРОДНИЙ. 

 

 

У вас недостатньо прав для коментування.