Авторизація

HomeНовиниВ РайоніПішов з життя відомий лікар-хірург Володимир Задійко

Пішов з життя відомий лікар-хірург Володимир Задійко

( 4 Votes )

Тяжка, скорботна звістка сколихнула не лише наше селище, округу, а й всю Володимиреччину. Не стало Народного лікаря, Великої людини, прекрасного наставника, колеги й товариша ВОЛОДИМИРА ДМИТРОВИЧА ЗАДІЙКА.

Він не дочекався погожої травневої днини, не дожив до своєї  вісімдесят першої весни.

Пішов раптово в інший світ, туди, де немає болю, з яким він боровся все своє неспокійне трудове життя, де немає горя і суму. Там панує сива вічність, а тут, на землі, житиме пам’ять в серцях не одного покоління наших земляків, яким Володимир Дмитрович повернув дорогоцінний скарб, котрий не купиш ні за які кошти, – здоров’я і радість буття.

НАРОДИВСЯ він у простій родині на Тернопільщині, в мальовничому селі Нижні Луб’янки, справді історичній місцині. Освіту здобув у Івано-Франківському медичному інституті.  Чи не сама доля піднесла тоді юнакові цей дар, бо медицина назавжди ввійшла в його єство, стала змістом усього буття.

Як це часто буває, тут і любов свою зустрів - вродливу львів’янку Марію. Коли отримували дипломи, їм пропонували залишитись у великому гарному місті, та, на всяк випадок, запитали: «А, може, туди, де важче?». І що то молодість - обоє погодились.

А важче було на нашому Поліссі, куди і прибули молоді лікарі далекого 1962 року. Тут і подружжям стали, і життя доньці дали.

Починав Володимир Дмитрович у лорвідділенні, а потім з легкої руки головного лікаря Івана Миколайовича Давидчука був переведений у хірургію, яку згодом очолив.  Вона і стала не просто його покликанням, професією, а й самим життям.

ПІВВІКУ, мовби один день, пролетіло в нелегких, неспокійних і тривожних буднях. Адже хірургія – це робота без свят і вихідних. Байдужим тут не місце – не один раз доводилось жертвувати відпочинком, якимись принципами і серед чужого болю зберегти чистоту своєї душі, а ще -        моральні й людські якості, такі як, привітність, чуйність, увага до хворого. Недаремно ж кажуть, що гарне слово важить іноді краще за дорогі ліки.

  Останні десять років він приймав хворих у поліклініці. І тут знадобився професіоналізм лікаря, його вміння підійти до кожної людини, поспівчувати, підтримати, допомогти.

Ще зовсім недавно він, привітний, доброзичливий, заходив щоранку до свого маленького кабінету, вітався з колегами і звично приступав до роботи. Впевнено і спокійно. Як звик це робити протягом усього свого життя.

А воно обірвалося раптово. Як пісня на півноті. Як перерваний політ птаха…

Звання відмінника охорони здоров’я, ордени «Знак пошани» та Жовтневої революції, Почесна грамота Президії Верховної ради України  - це скромні відзнаки великого труда Великого хірурга… Та хіба цим вимірюється талант, даний, мабуть, самим Богом?  Важливіше інше – людська шана, повага, любов і незаперечний авторитет.

Були нитки і чорні, і червоні на рушниках земних доріг  Володимира Дмитровича. Вони переплітались, як переплітаюся людські долі… А цього зимового дня в останню журавлину дорогу його прийшли провести десятки й десятки прихильників таланту Лікаря, його колеги, учні, друзі, знайомі, рідня.

Боляче ранять душу псалми у виконанні хористів Свято-Миколаївської Української православної церкви Київського патріархату. Хоругви і Державний синьо-жовтий прапор… Живі квіти, сльози і жаль, пекучий жаль за тим, чого вже не повернеш…

Крізь сивий морок заметілі ніяк не могло пробитись сонячне проміння. Білим саваном покривала все довкола хурделиця, замітала сліди і плакали гвоздики на  свіжому пагорбку срібними краплями-перлинками…

Нехай в Обителі Небесній з миром покоїться Ваша душа, Володимире Дмитровичу.

Царство Небесне Вам і світла пам’ять…


Єва ХУТКА.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 91 гостей на сайті