Авторизація

HomeНовиниВ РайоніМистецтво - за мир (+фото)

Мистецтво - за мир (+фото)

( 1 Vote )

Коли Різдво прийде у Вашу хату, щасливим сміхом сповниться Ваш дім, подякуй щиро кожному солдату Молитвою –і мертвим, і живим…

10 січня цього року, на Різдвяні свята, в районному будинку культури відбувся благодійний концерт учнів та випускників Володимирецької музичної школи. Як і минулого року (до речі, перший такий концерт був теж у січні), меседж концерту –«Мистецтво – за мир!».

…У напівтемній залі зазвучала віолончель, на екрані відеопроектора – обличчя бійця, приховане балаклавою. І лише очі, тільки одні очі, які дивляться прямісінько в душу. «Ще не вмерла України ні слава, ні воля!» – гімн у виконанні бійця ЗСУ з позивним «Мартін» – це щось незвичайне, зворушливе і дуже життєстверджуюче.

На сцені голова батьківського комітету музичної школи, настоятель Свято-Миколаївської парафії УПЦ КП, священик і військовий капелан Михайло Льода. І сюрприз для учасників та глядачів – привітання з самісінького фронту, з Гранітного. Командир 32 бригади Олег в прямому ефірі передавав вітання усім присутнім, з побажаннями миру, добра та проханням не забувати про тих, хто оберігає наш спокій

Хвилиною мовчання вшанували тих, хто вже не з нами, а там, на небі, з ангелами споглядає на нас.

Наша музична школа має ким пишатись. За 50 років своєї діяльності педагоги дали путівку в життя 106 випускникам, які обрали музику своєю професією, а 689 – будуть завжди пам’ятати свою альма-матер та вчителя, який нота за нотою вів у світ прекрасної музики.

Бандура, наша правічна бандура…Був час, коли хотіли знищити бандуристів, та й сам інструмент зрівнювали з гуслями, але їм це не вдалося. Куди п’яти-шестиструнним гуслям до нашої шестидесятип’ятиструнної бандури! І бандуристи в нас є, ще й які славетні! Микола Кукла, срібний призер сьомого Міжнародного дитячого конкурсу юних бандуристів «Волинський кобзарик», порадував учасників концерту неперевершеною грою та співом. А яка чудова була колядка у виконанні ансамблю бандуристів під керівництвом Тамари Тарасюти!

А ось заплакала-засміялися скрипки в руках Наталії Дацької та Ганни Гайдук. Чарівні скрипачки віртуозно виконували завжди модні, невмирущі мелодії.

Соло на баяні від баяністів Петра Портяника та Сергія Волчецького теж не залишили байдужими глядачів. Здається, що й пальцями не торкались хлопці до клавіш інструменту, ніби баян живий і сам співає-переливається, радіє життю.

А від одного подиху, від одного дотику губ Ольги Мілости ожив най та заспівала сопілка. Чарівні звуки наю в поєднанні з фортепіано – і ми перенеслись в далечінь, де вітер, безмежний степ і свобода. А ось ми біля ватри, яка то яскраво палахкотить, то стихає – це Ольжина сопілка і піаніно від Ганни Манчук.

Дмитро Грицаєнко причарував глядачів грою на кларнеті під акомпанемент Тетяни Остапович на фортепіано.

Валерія Кропивницька – тендітна дівчинка з чудовим дзвінким голосом, і «Березнева заметіль» у її виконанні заполонила всю залу.

Аж ось на сцені співоча родина володимирчан Воробей-Остапович і Мирослава Воробей, невтомна подвижниця всього українського, як і її мама, незабутня Ольга Семенівна, з сестрою Тетяною Остапович та племінником Андрієм Остаповичем (до речі, педагогами музичної школи). В їхньому виконанні пісня Андрія Малишка та Платона Майбороди «Ми підемо, де трави похилі» звучала особливо чуттєво.

Повстанська колядка під гітару від волонтера Миколи Юраха зібрала масу аплодисментів.

А ще були і викладацьке тріо в складі Людмили Раби, Наталії Брикси, Ірини Литвиненко, і жіночий вокальний ансамбль вчителів музичної школи з композиціями «Шуміла ліщина», «Хори ангелів вістять». Запросили на «Прогулянку під дощем» Ганна Манчук та Наталія Брикса. А невмирущий джаз від чоловічого джаз-бенду! Це було щось неймовірне. А ще привітання від Людмили Босик, начальника відділу культури і туризму.

Наприкінці хор старших класів виконав молитву за Україну, яку всі присутні слухали стоячи.

Ольга Дуляницька, Наталія Брикса, Ганна Манчук, Тетяна Остапович, Тамара Тарасюта – концертмейстери та керівники сьогоднішнього концерту. Величезна шана і подяка їм!

Упродовж всього концерту в холібудинку культури стояла скринька для збору пожертв для допомоги фронту. І під кінець дійства голова лічильної комісії Людмила Раба оголосила суму зібраних коштів. Це 3510 гривень, які будуть перераховані на рахунок БФ «Єдність» від центру волонтерської допомоги нашого містечка.

Так, викладачі та вихованці музичної школи попрацювали на славу! Гарний концерт, вміло підібраний репертуар, відповідне вбрання артистів. А розчаруванням була заповнена на третину зала, хоча вхід був вільний. А ще – відсутність жодного керівника (чи хоч його заступника) району та селища, а також керівників провідних установ. Хоча, за інформацією організаторів заходу, вони всі були запрошені. Цілий ряд для віп-персон пустував… Напевне, в ці святкові дні знайшлися діла важливіші, ніж благодійний концерт.

Із сумом можна констатувати той факт, що напередодні Нового року всі бари та кафе були ущерть переповнені, а тут, на концерті, може, до сотні людей і не набралося. Так, ми втомились від війни, але ж вона ще не закінчилась. Тож гуртуймося, не стіймо осторонь, не забуваймо тих, які стоять на сторожі, завдяки кому ви можете спокійно святкувати!

Наостанок хочу процитувати лист, написаний Валерією Кропивницькою: «Дорогий солдате! Хоч я не знаю твого імені, не знаю, де ти зараз знаходишся, не знаю, чи взагалі отримаєш цього листа, проте все ж таки хочу його написати.

Було б добре, якби це послання ти отримав сонячного зимового дня разом із повідомленням про закінчення війни. Цієї звістки вже давно чекає вся Україна!

У той час, коли всі українці, сидячи у теплій хаті, святкують зимові свята, ти зі своїми побратимами мерзнеш в окопах. Твої куранти – це постріли гармат, танків та автоматів.

І дуже хотілося б, щоб кожна українська родина, святкуючи Новий рік та Різдво, замість того, щоб говорити веселі та пишні тости, помолилась би за мертвих і живих. Адже яке свято без батька, сина, коханого, друга чи брата?

Я вдячна тобі, солдате, за те, що ти не дозволяєш Україні занепасти, за те, що ти оберігаєш наші домівка від ворогів. І я прошу тебе лиш про одне –повертайся живим!»

А мені на згадку спадає пост в соцмережі одного із тих, хто пройшов пекло війни: «Дякую, Боже, що залишився живий у 2015 році!». Але це вже інша історія…

Слава Україні!

 

 
 
 

 
 
 

 

 Лариса САРНИЦЬКА

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 33 гостей на сайті