Авторизація

HomeНовиниВ РайоніГості із Ізраїлю відвідали Бахову гору (+фото)

Гості із Ізраїлю відвідали Бахову гору (+фото)

( 5 Votes )

З давніх-давен людям відомо, що «дерево життя» – це гілочка, на якій ростуть три листочки: перший – символ минулого часу, другий – сучасного, третій – майбутнього. Зображення «дерева життя» на давніх каменях свідчать, що люди ще в сиву давнину розуміли, що навколишнє – це наслідок минулих подій, а в тому, що відбувається нині, зароджується майбутнє.

У кожного населеного пункту, як і в людини, своє ім’я, своя доля, своя історія, свій шлях до сьогодення. Історія села Стара Рафалівка сягає своїми коренями в далеке XVII століття – перші згадки про населений пункт датуються 1647 роком і значиться як містечко Рафалівка. Назва села походить від імені поміщика Рафаїла Романовського з роду князів Чарторийських, який мав тут свій маєток. Саме з цього часу веде початок історія єврейської громади, яка вписала свою трагічну сторінку в літопис Старої Рафалівки.

На початку XX століття у містечку працювали газогенераторні та водяні млини, солярні, маслобійні та інші підприємства, функціонувала польська школа. Поселення євреїв займали значну частину села, а вздовж річки Стир, якою курсували як вантажні, так і пасажирські судна, розташовувалися дві синагоги, єврейська школа, пошта, лазня, кузня, 2 єврейські хати-читальні. Напередодні Другої світової війни у Старій Рафалівці проживало 1,5 тисячі чоловік, з них – близько 80 сімей (400 чоловік) були євреями. Життя вирувало. Та недовго…

Страшна доля чекала євреїв у роки фашистської окупації 1941 – 1942 рр. Як  боляче згадувати про те лихоліття, коли життя євреїв було гіршим, ніж життя тварини – їх переслідували, грабували, вбивали. Та справжнісіньке пекло влаштували фашисти 29 серпня 1942 року на Баховій горі, поблизу теперішньої Рафалівки, де було розстріляно 2500 чоловік єврейської національності без урахування віку і статі. Очевидці пам’ятають, як людські крики глушили пташиний спів, лилась потоком кров, ворушилась на закатованих жертвах свіжовирита земля. Загинули цілі сім’ї, все родинне дерево.

Зникла і численна єврейська громада в селі Стара Рафалівка, збереглася лише пам’ять про трагічне минуле у спогадах старожилів. Аби ця ниточка історії не обірвалася, учні Старорафалівської ЗОШ І-ІІІ ступенів під керівництвом учителя історії Світлани Василівни Лутай налагодили листування з одним із тих колишніх жителів села, якому доля подарувала щастя вижити у ті жахливі роки – Авраамом Апельбаумом. Керуючись християнським милосердям, під страхом смертної кари, його, 17-річного юнака, врятувала сім’я Мельників із Сопачева.

У 1999 році з нагоди відкриття пам’ятного знаку жертвам трагедії на Баховій горі Авраам Апельбаум побував з групою представників єврейської національності з Ізраїлю і в Старій Рафалівці. Отоді і зав’язалося знайомство, яке переросло у справжню дружбу. Незважаючи на солідний вік (Аврааму – 89 років), ця людина свято береже спогади про село, де минало його босоноге дитинство, і постійно передає у своїх листах слова подяки учням школи та особисто Світлані Василівні за те, що трагічна доля євреїв не лише не забута, а й відображена в експозиції шкільного музею. Завдяки Аврааму Апельбауму, тут є створена ним «карта» поселення євреїв у Старій Рафалівці, фотокартки сімей, що проживали в селі, промова з нагоди відкриття знаку на Баховій горі єврея Олександра Саріда, який не із розповідей знає про роки Голокосту написана власноруч, а також предмети, пов’язані із їх релігією – чаша, підсвічники, Тора, ярмолка, серветка для накриття хали  (традиційний святковий хліб).                

Упродовж 3-х років учениця школи Олена Єржикевич під керівництвом С.В. Лутай працювала над науково-дослідницькою роботою з теми «Історія життя єврейської общини в селі Стара Рафалівка» (секція «Історичне краєзнавство»). Двічі Олена була переможцем районного етапу, а в цьому році посіла ІІ місце в обласному етапі конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт Малої Академії наук.

Нещодавно онук Авраама Апельбаума Омрі зі своєю подругою Світланою, яка народилася і навчалася в м. Миколаєві, але уже 12 років проживає в Ізраїлі, побував в Україні. Їх поїздка була ретельно спланована і дуже насичена. Один із днів вони присвятили відвідуванню місць, пов’язаних із життям дідуся: зустрілися із бабою Настею Мельник, яка врятувала від голодної смерті Авраама, відвідали шкільний музей, де учениця 8 класу Аліна Ткач провела екскурсію «Історія життя євреїв у с. Стара Рафалівка», та передали ряд експонатів від Авраама (тфілін та футляр для його зберігання, шофар – давній духовий інструмент, косоподібну свічку для хавдали, древну мезуза із згортком з Тори).

Омрі та Світлана в шкільному музеї

Деякими своїми враженнями від цієї зустрічі хочу поділитися. Викликає захоплення те, що де б не жили єрейські общини, як їм важко не було, вони свято бережуть свої релігійні переконання, культурно-побутові звичаї, а головне – передають це із покоління в покоління своїм дітям та онукам.

Радість переповнювала серце Омрі, коли він побачив фотокартки своєї родини в експозиції музею і одразу ж вийшов на Skіpe-зв’язок з дідусем та бабусею і мамою,  щоб і вони це побачили. Авраам дякував (він розмовляє російською) за роботу Світлані Василівні, учням, особисто Олені Єржикевич, плакав і дуже просив 29 серпня вшанувати пам’ять про закатованих на Баховій горі. А коли ми показали вишиванку, яку вчителі школи передали йому в подарунок, радості дідуся не було меж.

У Старій Рафалівці, як живий свідок тих жахливих днів, зберігся лише один старенький, обполосканий холодними дощами та вітрами, єврейський будинок – зараз там пошта. Як цікаво було нашим гостям заглянути всередину, доторкнутися до тих пошарпаних стін, які дихають історією, лишити фото на згадку!

Потім стежка завела нас на старий єврейський цвинтар, що знаходиться на околиці села. Під розлогими кронами сосен збереглося зо два десятки сірих цементних плит, під якими знайшли свій останній прихисток євреї.  Як соромно і боляче було дивитися на розриті, сплюндровані якимись нелюдами могили! Омрі почитав молитву із Тори і в знак шани поклав на одну із плит знайдений тут камінчик – за єврейським звичаєм, квітів на могилу не несуть.

Омрі на старому єврейському кладовищі 

Далі наш маршрут проліг на Бахову гору, де і досі, здається, на закатованих безвинних людях стугонить вічним болем закривавлена земля. Сльози виступили на очах Омрі, коли він дізнався про кількість страчених тут; плакав, ідучи дорогою, якою фашисти вели їх на смерть. Він запалив три свічечки, мовчки помолився біля пам’ятного знаку, і, здавалося, онімів від болю. Але як був вражений Омрі, коли побачив на гранітній плиті жмутик засохлих квітів! Як зрадів, що є все-таки у нас люди, які свято бережуть пам’ять про минуле.

Не обминули ми місце в Рафалівці, де в роки німецької окупації було гетто (зараз там розташувався ринок). Нічого, що нагадувало б про ті страшні часи, не залишилося, лише, як розповідав місцевий житель, дві сосни, що стоять поруч. А далі були фото на згадку біля автобусної зупинки «Рафалівка» та на фоні залізничної станції, яку пам’ятає ще й Авраам Апельбаум – в той час це була станція «Полиці».

Час збіг непомітно. Вже сонечко наближалося до обрію, а у наших гостей попереду була довга дорога до Києва. Сумно було прощатися, бо здавалося, що з цими людьми ми знайомі вже давно. Коли запитали Омрі про враження від усього побаченого, він без роздумів відповів: «Обов’язково привезу сюди своїх дітей!»

Багато вражень залишилося про цю зустріч. Ми переконалися, що єврей – це не лише належність де певної нації, це певний стиль поведінки і мислення. Непохитність у дотриманні законів і традицій нації, прийнятих у далекому минулому в Іудеї, допомогли цьому багатостраждальному народу не асимілюватися, не розчинитися серед інших народів, а зберегтися як нація. І водночас гідне подиву і захоплення сформоване у єврейської національності почуття шани та поваги до свого минулого – те, чого українцям ще так не вистачає. Напевно, небагато у світі націй, які так погано знають свою історію, як ми. А повинні, бо для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.

 

Ніна Сергіївна ДАВИДЮК,

Старорафалівська ЗОШ

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 41 гостей на сайті