HomeНовиниУ ВарашіВасиль Яніцький: Кузнецовськ для мене – місто особливе

Василь Яніцький: Кузнецовськ для мене – місто особливе

( 0 Votes )

День народження – це свято друзів і подарунків. День народження міста – не виняток. Цієї неділі до Кузнецовська з’їдуться багато поважних гостей – наших земляків, відомих людей, і просто тих, хто любить наше місто. І, звичайно ж, не з порожніми руками. Будуть концерти, розваги для дітей і розмови з дорослими: як зробити так, щоб проблем у житті було якнайменше, а підстав для гордості – якнайбільше.

Серед тих, хто не минає своєю увагою День Кузнецовська - і народний депутат України Василь Яніцький, який і цього року приготував кузнецовцям свій подарунок. Скориставшись нагодою, ми запросили Василя Петровича до розмови.

 Василю Петровичу, останні п’ять років Кузнецовськ постійно перебуває в полі зору Вас і Вашої команди. Які враження від міста склалися за цей час?

Для мене Кузнецовськ – місто особливе. Річ у тім, що я теж народився у 1973 році, тому кожного разу, коли їду сюди – таке відчуття, що їду в гості до давнього друга, ровесника, однокласника. І весь час хочеться запитати: «Як у тебе справи? Чого ти досяг у житті? Що вдалося, що ні? Може, чимось допомогти?». Я розумію, що вік людини і вік міста – це зовсім різні поняття, але відчуття такі все одно є.

Звичайно, проблем тут, як і в кожному місті, багато. І кожного разу і до громадської приймальні, і до мене особисто звертаються десятки людей з проханням про допомогу. Звичайно, за раз одній людині все змінити нереально, але в міру сил і можливостей ми намагаємося це вирішувати.

Мені приємно, що у Кузнецовську живе багато активних і небайдужих людей, для яких Україна – понад усе не лише на словах. Думаю, багатьом треба цьому повчитися в кузнецовців.

Щодо однолітків. Свого часу Ви заклали в Кузнецовську алею сакур і пообіцяли, що з кожним роком будете її поповнювати. Це ще лишилося в планах?

Звичайно. От минулого року ми досадили алею під потрібне число сакур – там ще з самого початку дві зникло, кілька не прижилося. Зараз їх – 42, і ця традиція триватиме і надалі. Скажу чесно – дуже приємно, переглядаючи навесні сайти, бачити фото розквітлих дерев і відчувати, що ти причетний до цієї радості, яку щороку сакури дарують людям.

Це – не єдиний Ваш подарунок Кузнецовську. Три роки тому Ви запросили на День міста Василя Зінкевича, який дуже перебірливий у виступах, мало контактує з людьми і останнім часом практично не виходить на сцену. Як Вам вдалося його переконати?

Переконував не я, а мої друзі-музиканти, зокрема співак Василь Лазарович, який теж, як і дует «Світязь», брав участь у цьому концерті. Ви праві, для таких людей, як Зінкевич, імідж людини, з якою він має справу, відіграє величезне значення. Тому, якщо він тоді погодився виступити, то він довірився і своїм колегам, які йому це рекомендували, і мені, хоча ми з ним тоді не були знайомі. Я радий, що той виступ не розчарував ні Василя Івановича, ні кузнецовців.


 

А цього разу нас чекає зустріч із ще однією легендою української пісні – Тарасом Петриненком. До речі, теж людиною, яку не так часто побачиш на телеекрані. Чому вибір зупинився саме на ньому?

Тому що це на сьогодні один із найпотужніших, найглибших і найправдивіших українських співаків. Ви маєте рацію – його практично не побачиш на українському телеекрані. Але, скажіть мені, чи часто ми там бачимо того ж Василя Зінкевича? Навіть 1 травня цього року, коли Василю Івановичу виповнилося 70 років, телебачення про це не згадало – лише у Фейсбуці друзі масово поширювали його пісні. А Анатолія Матвійчука, Ірину Шинкарук, Павла Дворського ви часто бачите на телеекранах? Натомість на День Незалежності «Інтер» нам крутить Таїсію Повалій, яка знову нас повчає, як треба любити Україну. Сюрреалізм якийсь. Тому телебачення, особливо сучасне, тут зовсім не є критерієм популярності виконавця.

Знаєте, на початку 90-х на УТ-1 вийшла в ефір телесповідь Тараса Петриненка «Я – професійний раб», де він розказував, як у його душі, яку намагалися виховати в радянських традиціях, по краплині прокидалася Україна, і як він і його покоління позбувалися цього синдрому рабства, ставали Людьми, Українцями. Саме Тарас Петриненко у 1989 році на заключному концерті фестивалю «Червона рута» виконав Гімн «Ще не вмерла Україна» і пісню про Народний рух, хоча ці теми тоді були під забороною. Але він завжди був вільною людиною. До речі, його знаменита пісня «Україна», яку багато хто свого часу пропонував зробити державним Гімном, була написана в Росії, де Петриненко, як він жартує, був у творчому засланні в Тульській філармонії.

Цікаво, що такі пісні актуальні і дуже потрібні і досі. Пісні, які змушують нас зазирнути глибоко в душу, зрозуміти, хто ми і для чого прийшли у цей світ. Півтора роки тому у нас відбулася Революція Гідності, але вона не завершилася, і пісні Тараса Петриненка – її продовження. Тому й хочеться, щоб ці пісні чуло якомога більше людей.

А як Ви ставитеся до висловлювань, що під час війни варто заборонити усі розваги і концерти. Мовляв, не до того, коли люди гинуть.

Знаєте, до мене з цим питанням уже зверталися напередодні концерту Ірини Шинкарук та гурту «Древляни» в Дубровиці з нагоди Дня міста. Хочу сказати одне: пісні є різні. Я проти бездумних гоцалок, особливо з алкогольним розігрівом та феєрверками, які багатьом хлопцям, які повернулися звідти, нагадують про розриви снарядів. Але пісні, які будять душу, які викликають сльози і дарують очищення, додають сил долати труднощі і не дають розчаровуватися – просто необхідні. Пам’ятаєте слова Леоніда Бикова - капітана Титаренка із легендарного фільму «В бій ідуть лише «старики»: «Кто сказал, что нету места песням на войне? После боя сердце просит музыки вдвойне!». До речі, фільм був знятий теж у 1973 році. А у нас зараз війна триває не тільки на сході, але й у людських душах.

Що хотілося б побажати кузнецовцям у День міста?

Перемоги! Над байдужістю і нещирістю, над несправедливістю і цинізмом, над зневірою і розчаруванням. Віри в себе та свою країну і людської гідності. І, звичайно ж – миру. І повернення наших хлопців живими і здоровими.

 

У вас недостатньо прав для коментування.