Авторизація

HomeНовиниОфіційноБути коментатором – золота мрія мого дитинства

Бути коментатором – золота мрія мого дитинства

( 1 Vote )

Він знає, як написати цікаво, легко, доступно, з перчинкою, і так, щоб  читали поціновувачі спорту, і не тільки. Юрій Ковалець – ім'я, яке не один рік пов’язане з матеріалами на спортивну тематику у нашій газеті. Нині це єдиний спортивний кореспондент у нашому районі.

У День спортивного журналіста, який прийнято відзначати 2 липня, ми привітали свого колегу зі святом та напросилися на невеличку розмову. Юрій Борисович розповів нам про спортивне минуле і своїх фаворитів у спорті.

Пане Юрію, розкажіть нашим і Вашим читачам трішки про себе?

Народився я у місті Бендери тодішньої Молдавської РСР, але до вересня 1986-го року проживав у Володимирці. А потім перебрався до Кузнецовська (нині Варашу), де й проживаю на даний момент. Останні 18 років працюю вчителем у Вараській гімназії за фахом. Мої учні неодноразово були переможцями та призерами міських та обласних олімпіад з російської мови, оскільки олімпіади із зарубіжної літератури чомусь не проводяться. А найбільший успіх прийшов цього року, коли моя учениця Даміра Несіпбаєва  виграла обласну олімпіаду з російської мови.

Паралельно також треную юнаків-баскетболістів цього закладу. І хоча школа навіть не має власного спортзалу (тренуємося у сусідів із ЗОШ №5), за роки існування гімназії (2000-2018) мої вихованці 10 раз ставали чемпіонами міста серед школярів, в тому числі й два останніх роки. У цьому році гімназисти досягли бронзових вершин у обласному етапі Всеукраїнської баскетбольної ліги 3х3.

До останнього часу був представником ветеранської команди ветеранів району, але в зв’язку з погіршенням стану здоров'я змушений покинути цю справу. Також співаю у народному аматорському гурті «Заграва», неодноразово виступав з ним у Києві перед екс-президентом Ющенком, гастролювали й по Польщі та Росії. Знаєте, писати про власні досягнення якось не випадає, бо ж існує таке поняття, як «журналістська етика», тому мало хто знає, який я є насправді.

Коли розпочався у Вашому житті спорт? З чого взагалі все почалося?

– Спорт приходить до кожного з нас у школі, в молодших класах. А якщо по-справжньому, то починаючи з 6-7 класів я вже зрозумів, що буду або футболістом (вплив Івана Володимировича Волчецького) або баскетболістом,  як Володимир Прокопович Слотницький. Саме завдяки цим людям я став чемпіоном колишнього СРСР серед атомних станцій у 1980 році з баскетболу, а у 1981-му – з футболу. Коли Слотницький привіз у 1973 році нашу шкільну команду до Рівненського педінституту, то ми показали там такий рівень, що нас хотіли забрати усіх до ВУЗу (правда, не всі туди пішли).

 


 

Пригадуєте, коли вперше спробували себе у ролі спортивного журналіста? Що то був за матеріал?

Це було десь літом 1977 року. Тоді володимирецька «Юність» у фіналі Кубка Рівненщини програла рівненському «Воднику» 1: 2 , а я тоді не забив пенальті (до речі, з того часу це досягнення володимирецькі футболісти зуміли лише повторити у 2011-му році). От і вирішив написати про це у «Ленінській зорі».

– ‘Чим для вас є спортивна журналістика?

– З одного боку це – хобі, а з іншого – продовження спортивного життя. Знаєте, я закінчив активну кар’єру футболіста у 1991 році фіналом Кубка області у складі кузнецовського «Автомобіліста» у той час, коли ще не було змагань ветеранів (вони з'явилися пізніше), тому хотілося бути якимсь чином  причетним до спортивного життя. А для мене писати – не проблема, адже я за фахом – філолог.

 

(Більше читайте у свіжому номері газети "Володимирецький вісник").

Спілкувалася Ольга ПЕШКО.

Фото з особистого архіву Юрія.

 

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 160 гостей на сайті