Він знає, як написати цікаво, легко, доступно, з перчинкою, і так, щоб читали поціновувачі спорту, і не тільки. Юрій Ковалець – ім'я, яке не один рік пов’язане з матеріалами на спортивну тематику у нашій газеті. Нині це єдиний спортивний кореспондент у нашому районі.
У День спортивного журналіста, який прийнято відзначати 2 липня, ми привітали свого колегу зі святом та напросилися на невеличку розмову. Юрій Борисович розповів нам про спортивне минуле і своїх фаворитів у спорті.
– Пане Юрію, розкажіть нашим і Вашим читачам трішки про себе?
– Народився я у місті Бендери тодішньої Молдавської РСР, але до вересня 1986-го року проживав у Володимирці. А потім перебрався до Кузнецовська (нині Варашу), де й проживаю на даний момент. Останні 18 років працюю вчителем у Вараській гімназії за фахом. Мої учні неодноразово були переможцями та призерами міських та обласних олімпіад з російської мови, оскільки олімпіади із зарубіжної літератури чомусь не проводяться. А найбільший успіх прийшов цього року, коли моя учениця Даміра Несіпбаєва виграла обласну олімпіаду з російської мови.
Паралельно також треную юнаків-баскетболістів цього закладу. І хоча школа навіть не має власного спортзалу (тренуємося у сусідів із ЗОШ №5), за роки існування гімназії (2000-2018) мої вихованці 10 раз ставали чемпіонами міста серед школярів, в тому числі й два останніх роки. У цьому році гімназисти досягли бронзових вершин у обласному етапі Всеукраїнської баскетбольної ліги 3х3.
До останнього часу був представником ветеранської команди ветеранів району, але в зв’язку з погіршенням стану здоров'я змушений покинути цю справу. Також співаю у народному аматорському гурті «Заграва», неодноразово виступав з ним у Києві перед екс-президентом Ющенком, гастролювали й по Польщі та Росії. Знаєте, писати про власні досягнення якось не випадає, бо ж існує таке поняття, як «журналістська етика», тому мало хто знає, який я є насправді.
– Коли розпочався у Вашому житті спорт? З чого взагалі все почалося?
– Спорт приходить до кожного з нас у школі, в молодших класах. А якщо по-справжньому, то починаючи з 6-7 класів я вже зрозумів, що буду або футболістом (вплив Івана Володимировича Волчецького) або баскетболістом, як Володимир Прокопович Слотницький. Саме завдяки цим людям я став чемпіоном колишнього СРСР серед атомних станцій у 1980 році з баскетболу, а у 1981-му – з футболу. Коли Слотницький привіз у 1973 році нашу шкільну команду до Рівненського педінституту, то ми показали там такий рівень, що нас хотіли забрати усіх до ВУЗу (правда, не всі туди пішли).
– Пригадуєте, коли вперше спробували себе у ролі спортивного журналіста? Що то був за матеріал?
– Це було десь літом 1977 року. Тоді володимирецька «Юність» у фіналі Кубка Рівненщини програла рівненському «Воднику» 1: 2 , а я тоді не забив пенальті (до речі, з того часу це досягнення володимирецькі футболісти зуміли лише повторити у 2011-му році). От і вирішив написати про це у «Ленінській зорі».
– ‘Чим для вас є спортивна журналістика?
– З одного боку це – хобі, а з іншого – продовження спортивного життя. Знаєте, я закінчив активну кар’єру футболіста у 1991 році фіналом Кубка області у складі кузнецовського «Автомобіліста» у той час, коли ще не було змагань ветеранів (вони з'явилися пізніше), тому хотілося бути якимсь чином причетним до спортивного життя. А для мене писати – не проблема, адже я за фахом – філолог.
(Більше читайте у свіжому номері газети "Володимирецький вісник").
Спілкувалася Ольга ПЕШКО.
Фото з особистого архіву Юрія.
< Попередня | Наступна > |
---|