HomeГромадиГромадиПродаж землі: "за" і "проти"

Продаж землі: "за" і "проти"

( 0 Votes )

У нашому суспільстві триває бурхливе обговорення щодо відміни мораторію на продаж землі в Україні. Думки розділилися.

З екрану телевізора йде закличний ролик типу «Застав свого депутата за продаж землі голосувати…» І називають країни, де продаж землі досі під «замком». Думки вкотре розділилися.

Одні ратують за те, щоб земля якнайшвидше стала товаром, що посприяє новому витку розвитку аграрного сектора в Україні. Інші – категорично виступають проти продажу землі, бо бачать у цьому процесі ще один етап зубожіння сільського населення, в якого латифундисти за копійки скуплять землю, і пустять селян йти у найми. Свою точку зору висловили наші респонденти.

Марія Кривко,

начальник відділу економічного та агропромислового розвитку РДА:

– На мою думку, перш ніж знімати мораторій на продаж землі, потрібно підготовити законодавчу базу, яка регулюватиме процеси ринку землі.

Як не прикро констатувати, такої законодавчої бази на сьогодні в Україні немає. Відсутні елементарні юридично-правові відносини.

Уже сьогодні ігноруються інтереси власників земельних ділянок (паїв). Акцент робиться по одному вектору – продаж землі. А чому відкидається іпотека? Чому не стоїть на державному рівні передусім питання створення Земельного Банку? Відповідно, кожен пайовик власник землі мав би змогу закласти свій наділ, виручити кошти. А обігом землі займалася б Держава.

Так, починаючи з 1999 року, коли між колгоспниками почалося паювання землі, виношувалася думка і про створення ринку землі, і про те, що земля буде товаром. Та чим далі від цієї дати, тим проблематичнішими в юридичному та господарському планах стають «земельні відносити» і предмет самої землі.

Сьогодні у нашому районі близько 70 відсотків пайовиків-власників земельних наділів є людьми пенсійного віку. Вони вже не можуть обробляти землю в силу своїх фізичних можливостей. Переважна їх більшість здає землю в оренду чи переписує на своїх дітей.

Та найбільше болить серце, що земля наша заростає лісом. Чому? Молодь далека від землі. Особливо міська. Вона в ній, у землі, бачить тільки товар. Не всі розуміють, що землю можна продати тільки ОДИН РАЗ. Взяти гроші – і вже ніколи її більше не мати. А можна здати земельний пай в оренду. З кожним роком ціна на все росте, відповідно, й на землю – тож саме на цьому можна заробити, на збільшенні вартості здачі її в оренду.

Проте моя думка – наші люди ще не готові до таких грандіозних перемін. Тим паче, що у селян немає грошей, щоб викупити хоча б декілька гектарів.

 Людмила Манзик, інструктор по передплаті, смт Володимирець:

– Нам у спадок від бабусі у Жолудську дісталася земля. Туди доїхати важко. Обробляти мені її не з руки. А от якби діяв закон про продаж землі, ми з радістю продали б ці гектари або обміняли на вартісний шмат землі під Володимирцем.

 Іван Павлович, пенсіонер, 65 років, с. Кідри:

 – Про що ви говорите?! Земля продавалася і продається у всі часи. І в радянські, і тепер. Про які мораторії і закони торочите? За совєтів куплялася хата, а з нею й земля. Скажете, не так? Я на Бурках своїм двом синам чотири «участки» купив. Захотів і купив. Вже будинки стоять. Родичу, наче під малину, гектар і 30 соток купив. Значить, можна будь-який закон обійти і землю купити, якщо є гроші і дуже хочеш її мати…

У мене є багато землі, і в Київській області, і на Волині, і в Вараші. Мені все одно, які там закони будуть. Але підтримую той, який дасть вільно продати чи обміняти свій наділ, а не давати при «придбанні» всяким хабарі.

Надія Петрівна, держслужбовець, смт Володимирець:

– Мої батьки – педагоги. Працюючи в селі, вони не одержали абсолютно ні однієї сотки землі. Але тримають корову, свині, птицю. І кожного року у них була проблема: де посадити бульбу, кормові буряки, накосити сіна? Я за те, щоб земля була товаром, вільно продавалася. Ми б викупили у односельчанина пай. Батьки і ми з родиною й так працюємо на цій землі. Але юридично вона на нас не оформлена. Я – за продаж землі.

Василь Васильович, 35 років, м. Вараш:

– Я над цим питанням ніколи не задумувався. Живу в місті. В Кузнецовську мені земля не потрібна, от якби більша квартира… Признаюся: коли почув, що «в Україні вже встановлена мінімальна вартість однієї сотки землі від 500 до 1000 доларів», то позаздрив людям, що живуть у селі і мають паї. Але, думаю, «земельна мафія» і тут їх «надує».

Андрій Рижий, 83 роки, с. Каноничі:

– Я не знаю, що із цією землею буде. Як я ще в 1952 році по землях Канонич і Дубівки орав – там все росло. А тепер земля лісом позаростала. Серце болить. Ми в колгоспі землю берегли. Як вийдемо косити від володимирецької до косовської границі – 70-80 косарів. І своє встигали зробити.

Я проти продажу землі. Почнеться продаж – буде різанина. І в тебе з під-хати ще всю землю заберуть. Хай краще якийсь фермер свій, українець бере, засіває, хазяйнує. А продавати землю, це як продати батька й матір. Я так думаю.

Петро Іванович, 58 років, смт Володимирець:

– Уже розбазарили фабрики і заводи, то взялися до землі. Дай ще землю продати і всю молодь відправити за границю, і – нема України. Хто цього хоче? Ви купите 200 гектарів землі? У вас є на це гроші? У мене, наприклад, таких грошей немає. І у фермерів наших таких грошей немає. То купить нашу землю олігарх багатий або іноземець. А нас на своїй землі кріпаками, наймитами зробить. Я свій пай нізащо не продам. Хай ліс росте – дрова будуть…

Записала Г.Штерн.
 

У вас недостатньо прав для коментування.