Відшуміло в емоціях… Відійшло в депозитарій пам’яті...
Пішов у скрижалі історії ще один етно-тур-фест «Бурштиновий шлях». По ньому спогади та враження. Різні. Мені усе, вперше там почуте і побачене, залягло в душу, глибоко, назавжди. Всі ми, зазвичай, чекаємо від свята ЧОГОСЬ: вражень, екстриму, розваг, зустрічей... А мені в душу запав настрій. Настрій фестивалю. В ньому Любов, велика і ніжна. До рідного краю, давніх традицій, звичаїв. Любов до старенької батьківської хати, материнської пісні…
Не всі зустріли бурхливими оплесками Ділю – відомого співака і музиканта. Відомого скрізь, але не у нас! З перших акордів пісні, живої, української, сучасної, слухачі покидали свої місця. Ми, напевно, такі «круті», що й з елементарною пошаною до гостя київського неспроможні поставитись!
У кожного свої смаки, свої кумири. І не обов’язково це пісні наших попередніх поколінь. Не засуджую тих, хто пішов геть… А дарма! Бо старовинна поліська пісня в новому аранжуванні, у виконанні зірки української естради Едуарда Приступи і учасника відомого (також зіркового) «Вереса» Петра Шелігана, пісня, співана Петровою мамою, солісткою народного аматорського фольклорного колективу «Надвечір'я», впевнено ввійшла у небайдужу душу. Пісня, що прославила Володимиреччину на всю фольклорну Україну, перемігши в телепроекті «Фольк-Мюзік-2012» разом з Едуардом Приступою.
Чи ж багато синів можуть сьогодні переспівати мамину пісню? МА-МИ-НУ пісню! Вслухайтесь у ці слова. А пісня линула, жила по-новому, злітала, дзвеніла і сльозилась на очах у багатьох. Якби чула мама, як співає сьогодні її син! Здоров'я Вам, шановна, на довгі-довгі роки!..
До столу із сувенірною продукцією підійшов молодик із сумними очима (так мені здалося). Придбав три сувеніри-прапорці. Через трохи він примостився біля нашої команди на траві і, піймавши здивовані погляди, повів свою розповідь-сповідь. Сповідь про те, як приємно полежати отак вільно на траві, на своїй рідній землі, і ніхто тебе не покарає, тебе тут зрозуміють. І як важко жити й працювати на чужині, в чужій мові, традиціях, порядках. Ми його з розумінням слухали…
Його онкохвора мама перенесла важку операцію в Києві, а він доглядав її у гінекологічному відділенні. Йому було нелегко. Після того вже минуло чотири роки. Дуже вразили його слова: «Я зроблю все, аби моя мама жила довго… Буду скільки треба працювати на чужині, зароблятиму гроші на її лікування. А ось цей прапорець буде сміятись фестивалем до мене в машині, коли їхатиму містом, чужим містом» (з етичних міркувань не називаю країну і місто). Кілька придбаних прапорців він подарував і своїм друзям.
Не кожному гостю того дня був дорогим і сувенір, і символи фестивалю, судячи з того, що на алеї фестивальних прапорів вночі вісім стягів було знято-понівечено. Для чого таке блюзнірство? Чи це сучасні забави? Чому на покуті душі у когось з гостей впевнено сидить хамство, байдужість, ницість, загнавши в глухий кут любов, чуйність, повагу, розуміння? Чому?
Сподіваюся, мої роздуми спонукають до переосмислення деяких цінностей. Наступного року організатори з вдячністю сприймуть запропоновані вами допомогу і креативні ідеї для чергового фестивалю.
А духовні свята, як-от наш «Бурштиновий шлях», нам так потрібні! Саме тут є можливість справді культурно відпочити, отримати нові враження, знайти нових друзів. Зарядитися необхідним позитивом, – добрим, вічним.
Давайте спробуємо не засуджувати організаторів фестивалю за недоліки. Давайте їх підтримаємо у добрих починаннях, а слова подяки за вкладені зусилля самі потому прозвучать з ваших уст.
Марія Дуляницька
Матеріали по темі:
< Попередня | Наступна > |
---|