Над революціонерами Володимирця готували "показовий суд" (+фото)

( 0 Votes )

Це було у січні 2014 року. У Києві, на Майдані Незалежності брали участь у Революції гідності і наші земляки-володимирчани – Артур Ковальчук, Дмитро Москалець та їх товариш Юхим Дишкант. Аж раптом по центральних ЗМІ прокотилася звістка про їх арешт.

У засобах масової інформації та на урядових сайтах і телеканалах розповсюдили інформацію: «Екстремісти» з Острозької академії: поет, музикант, економіст».

І далі текст: «Трьох випускників Острозької академії київські суди арештували на період слідства, прийнявши таке рішення пізно вночі у вівторок. Юхима Дишканта, Артура Ковальчука та Дмитра Москальця звинувачують в організації масових заворушень на вулиці Грушевського у Києві. І хоч ніхто не вірить у здатність цих хлопців організувати силове протистояння, та оскільки судитимуть хлопців українські суди і уже за "законами 16 січня", то цілком вірогідно, що вийти з ув'язнення вони можуть через 15 років.

Юхим Дишкант — родом із Тернопільщини, Артур Ковальчук — з Рафалівки, а Дмитро Москалець — з Володимирця. Потоваришували вони, навчаючись в Острозькій академії. Всі вони зараз живуть у Києві. Артур працює молодшим науковим співробітником Інституту економічних досліджень, Дмитро — рерайтером, а також організовує кінофестивалі, є музикантом та займається культурологією. Юхим, відомий поет, нещодавно до столиці приїхав, щоб влаштуватися на роботу.

Дмитро Москалець Артур КОВАЛЬЧУК Юхим ДИШКАНТ

У неділю друзі пішли на Майдан Незалежності, а коли вдосвіта в понеділок поверталися з нього, неподалік Києво-Печерської лаври на них напали невідомі та почали бити. Як розповідають друзі хлопців, на них напало більше десятка "тітушків", а побивши, викликали міліцію. Натомість приїхав "Беркут".

Євген Лущиков, друг затриманих­:

— Хлопців запхали в авто і повезли до райвідділу. Мало того, що їм дісталося від "тітушків", їх ще й "беркутівці" дорогою штовхали. Проте слідчий покази про це до уваги не взяв. Хлопців звинуватили у тому, що це вони спровокували бійку з молодиками, ще й є організаторами заворушень на вул. Грушевського. При цьому у справу дописали, що у хлопців вилучили кастети, дубинки, хоча в них, окрім одягу та мобільних телефонів, нічого при собі не було. Є три свідки того, що трапилося біля "Арсенальної", проте суди навіть не захотіли слухати їх. Виступали лише три "беркутівці", які говорили одне й те ж. Склалося враження, що вони вивчили текст напам'ять.

Олександр Ірванець, поет:

— Немає нічого незвичайного в тому, що проти Юхима, Артура та Дмитра порушили такі справи. Ми всі бачимо, що робить влада з народом, які закони приймає і як їх застосовує. Але найстрашніше, коли це стосується людей, близьких тобі особисто.

Юхим Дишкант — мій колишній студент, близький друг. Я вважаю його дуже перспективним і цікавим поетом. І тому особливо трагічно, що режим починає воювати з поетами. Наш найкращий поет, Тарас Шевченко, сидів у в'язниці, був на засланні. З одного боку, це означає, що Юхим іде правильним шляхом, з іншого — калічити йому життя режим не має права. Не було ніякої бійки, яку йому інкримінують. Юхим — невисокий, тендітної статури молодий чоловік, і уявити, що все, про що розповідав прокурор на суді (начебто Юхим кидав каміння, бився палицею чи іншими предметами) — справді неможливо.

Ця справа висмоктана з пальця і розвалюється вже, бо навіть свідків захисту не заслухали. Слідство будується на показах лише працівників правоохоронних органів, які написані наче під копірку. Це ознаки того, що в Україні все дуже погано, м'яко кажучи.

Дмитра та Артура я також знаю, але не так близько, як Юхима, з яким нас об'єднують професійні зв'язки насамперед. Зараз цим хлопцям потрібна допомога. У "Фейсбуці" відкрили сторінку допомоги для них. Хлопцям доведеться щонайменше два місяці провести в слідчому ізоляторі, тому їм там потрібна і термобілизна, і продукти, і цигарки. Має бути збір коштів. Ми з друзями будемо регулювати це питання у Києві, проте якщо з Рівного хтось допоможе, то буде теж дуже добре.

Я б хотів, щоб подібні судові процеси більше не відбувалися. Але з того, як складається ситуація в країні, я не бачу причин, щоб вони припинилися. Цей режим налаштований хапати усіх підряд.

Ігор Пасічник, ректор Національного університету "Острозька академія":

— Юхим, Артур та Дмитро вже давно закінчили наш університет, проте я їх пам'ятаю. Вони були дуже хорошими студентами, а зараз кожен з них вже зробив свою кар'єру. Юхим — чудовий поет, Артур — прекрасний економіст. Він має за плечима, окрім нашої академії, ще Міжнародну школу економіки — дуже престижний заклад. А Дмитро — культуролог, організовує кінофестивалі. Нам стало відомо, що хлопці не брали участі у протистоянні на Грушевського. Зрештою, вони за складом свого характеру не могли бути в епіцентрі екстремістських подій. Те, що їх ув'язнили, — фатальна помилка.

Від університету ми направили характеристики на юнаків, аби засвідчити, що вони не могли організовувати масові заворушення. Асоціація випускників Острозької академії звернулася до міліції з проханням, щоб врахували всі нюанси у справах проти хлопців. З таким же проханням звернулося і наше Братство спудеїв. Я також написав особисте звернення до народних депутатів, міліції та суддів. Окрім того, Ліга правозахисників, в яку входять випускники нашого університету, взялася захищати хлопців. Зараз люди з Ліги, які живуть у Києві, розбираються у справі.

Вчора був День Соборності України (22 січня 2014 року). У храмі при університеті ми замовили три молебні — молилися і за хлопців, і за те, щоб Бог послав мудрості і владі, і мітингувальникам, щоб послав взаєморозуміння, спокій та мир в Україні. Я вірю, що так і буде. Не може в Україні усе перерости у хаос. Те, що відбувається у Києві нині, коли калічаться люди, — це неправильно.

Юхима Дишканта і Дмитра Москальця відразу після суду відправили до Лук'янівського СІЗО. Артур Ковальчук поки що перебуває у лікарні — у нього закрита черепно-мозкова травма, зламаний ніс та численні синці», — так тоді повідомила журналістка Алла Садовник.

Розповідає батько Артура, Микола Іванович Ковальчук, житель Володимирця:

У той час я теж був у Києві, на Майдані. І тільки взнав, що трапилося з Артуром, зразу поїхав у лікарню. Мене не пустили. З Рафалівки приїхала Валя, мама Артура. І ми чим могли, підтримували хлопців. Велику моральну підтримку і допомогу юним революціонерам надала народний депутат від фракції «Батьківщина» Леся Оробец, інші народні депутати. Ми всі прекрасно розуміли, що над першими «в’язнями Грушевського», нашими хлопцями готується показовий суд на всю Україну. Щоб іншим «не повадно було». Все російською мовою. Щось скажеш українською і ти – «враг».

Асоціація адвокатів приклала максимум зусиль, щоб по правовому шляху повести суд. Нардеп Леся Оробец взяла цю справу під свою персональну відповідальність. Дай їй Бог здоров’я! Вона згодом повідомила у Фейсбуці, що суд відпустив першого «в’язня Грушевського» під домашній арешт. Це був наш Артур.

Хочу ще сказати про високу професійність юристів-адвокатів, які навчалися в Острозькій академії, а нині живуть у Києві. В Інтернеті вони підняли той Київ на ноги. І під тиском довершених аргументів таки добилися звільнення бранців. Правда, звільнення відбулося аж через три місяці, після розстрілу на Майдані активістів Небесної сотні (вже після втечі Януковича). Але слідство і суди все «крутили і крутили старі справи». Та адвокати – перемогли.

Адвокати попрацювали на славу. Знайшли і допитали свідків, одержали відео із метро. Суд відмовлявся брати ці докази до уваги. Пресу тоді в суд не пустили.

Серце болить як згадую ті дні. Я вже й сам подумав у залі суду, коли слухалася його справа і де були батьки, друзі, дипломати, народні депутати, що мій син таке натворив. І я теж приїхав на Майдан. Не хочу жити по-старому. Я так само, як і мій Артур, думаю про завтрашній день. Що тут поганого, коли я хочу, щоб всі жили добре?

Ми сидимо в залі, а нашого Артура в суд не привезли. Заспокоюю дружину, може й добре, що не привезли. Он мороз за 20 градусів. А провезли б дитину в автозаку, то без хвороби не обійшлося б… А його ж побили. Спочатку «тітушки», потім «беркутівці». Я як побачив сина у лікарні при тюрмі, все лице запливло, ніс перебитий.

…Сьогодні мій син Артур Ковальчук працює науковим співробітником в Інституті економічних досліджень при Національній академії наук України. Дмитро Москалець – на службі в АТО. Юхим Дишкант живе в Києві, готує нову поетичну збірку.

Записала Галина Штерн.

На фото: герої Революції гідності — Дмитро Москалець, Артур Ковальчук,  Юхим Дишкант.

 

У вас недостатньо прав для коментування.