Шановна редакціє газети «Володимирецький вісник»!
Прочитали статтю О.Городного від 20.03.2014 р. «Ніби й ближче, але ще далеко», чомусь надруковану під рубрикою «Журналістське розслідування». Про яке тут розслідування ідеться? Незрозуміло. Тут тільки є інтерв’ю 4-х осіб: лікарів, завідувачів колишніх дільничних лікарень та головного лікаря ЦРЛ І.Караїмчука.
Хочу звернути Вашу увагу на те, що у неділю 20.04.2014 р. внаслідок проливного дощу утворилася яма (провалля) на дорозі Малий Жолудськ - Рафалівка! Пройшло 4 дні від того часу.
Сьогодні (23 квітня- ред.) повертався додому з роботи, знову падав дощ, "Соша" ( як кажуть у нас) провалилася ще далі.
Прочитала статтю про останнього господаря Осовика – аж серце здригнулося. Адже я жителька, яка останньою покинула Осовик…
Народилась я і жила на хуторі Дубина, що межував з Осовиком. Від нашої хати до хати мого дідуся Карпа Павловича Коровіцкого було 10-15 хвилин ходьби. Жителів хутора Дубини я пам’ятаю майже всіх. Деякі з них живуть тепер біля нас у Володимирці, сусіди на нашій вулиці.
Переглядаючи №45 «Володимирецького вісника» за 7 листопада 2013 року, мимоволі зупинилась поглядом на фотографії до статті «Її квіти – її діти» – і по-доброму позаздрила героїні за те, що вона може милуватись своїми квітами. І защеміло на серці, і з’явились на очах сльози…