Жителька Володимиреччини оберігає спокій лучан
25-річну Галину Бартосевич із Жовкинь знаю дуже давно, з дитинства проживаємо неподалік одне від одного. Скільки пам’ятаю, в школі вона завжди була доброю, відповідальною ученицею.
Сама ж Галина зізнається, що справді була «хорошисткою»: добре навчалася, завжди боялася запізнитися в школу на уроки. Прийшовши зі школи, одразу сідала вчити уроки. Не йшла гуляти з подругами до тих пір, поки не зробить домашнє завдання.
Ще кілька років тому вона не могла навіть подумати, що одягне поліцейську форму і оберігатиме спокій жителів Луцька. Нині дівчина вже рік працює у поліції. Вона жодного разу не пошкодувала, що в один момент вирішила так кардинально змінити професію.
Галина розповіла нам про труднощі у роботі, стресові ситуації та подальші плани у житті.
– Галю, розкажи трішки про себе…
– Навчалася у Києві, в Національному університеті харчових технологій на факультеті «Інженерної механіки та пакувальної техніки». Там отримала диплом магістра з відзнакою за спеціальністю «Обладнання переробних та харчових виробництв». Ще під час навчання після занять працювала, була і консультантом косметики, і офіціанткою, і оператором комп'ютерного набору. Після навчання вирішила повернутися додому, трохи відпочити від столичної метушні. І тут випала чудова нагода спробувати свої сили і знання.
– Чому вирішила піти у поліцію?
– Зараз ловлю себе на думці, що десь глибоко всередині я завжди хотіла бути поліцейською. Я люблю допомагати людям. Після Революції Гідності багато чого змінилося. Щось робити у країні – це обов'язок кожного громадянина. Можна просто сидіти вдома і говорити, що цю країну нічого не змінить; я ж вирішила спробувати щось змінити для кращого майбутнього. Пригадую, як 4 липня 2015 року у Києві на вулиці вийшли перші патрульні. Я слідкувала за цим дійством із захопленням, і вже наступного дня подала анкету он-лайн, нікому нічого не сказавши. На цей крок мене підштовхнув мій учитель водіння (посміхається). Найбільше мотивувало те, що я можу зробити певний внесок для того, щоб наша країна змінювалась. Зацікавило і те, що поліція буде виглядати інакше – нова форма, зброя, автомобілі, камери на формі, планшети в машині.
– Розкажи трішки детальніше, як відбувався набір?
– Насамперед потрібно було подати анкету он-лайн або прийти самостійно в приймальну комісію зі своїми мінімальними даними. Далі було 5 етапів. Після кожного відсіювали кандидатів, які показали низькі результати. Перший етап – тест на логіку, другий – фізична підготовка. Дівчата здавали віджимання від землі, бігли 100 і 1000 м; хлопців чекало підтягування, біг 100 і 1000 м. Наступний етап – ВЛК (проходили медогляд). Четвертий – психологічні тести, а п'ятий – співбесіда, де в комісії було 3-5 чоловік. Це були психологи, патрульні з міст, які запустилися та керівництво.
– О, пригадую, що незадовго до набору в поліцію ти ходила на курси водіння. Чи доводилося їздити за кермом поліцейського авто?
– Так, я отримала посвідчення водія у серпні 2015 року, а в грудні вже заступала на зміни. Їжджу кожної зміни, але все-таки напарник більше проводить часу за кермом.
– Скільки всього патрульних авто у луцьких «копів»?
– На зміну заступають 8-10 автомобілів, 6-8 в місті і 2 на автодорогу Н-22 «Устилуг –Луцьк – Рівне».
– Ти працюєш у Луцьку. Чому не Київ, Рівне чи будь-яке інше місто?
– Коли я вирішила стати поліцейською, то набір проходив якраз у Луцьку. Туди й подала он-лайн-заявку, пройшла етапи відбору та навчання і ось уже рік оберігаю спокій лучан.
– Як зазвичай розпочинається твій робочий день?
– Перед кожною зміною командир доводить нам інформацію про те, що трапилося в місті. Проводять інструктажі, отримуємо зброю, спецзасоби, автомобіль і виїжджаємо на патрулювання.
– Траплялися випадки, коли застосовувала зброю?
– На щастя, поки не доводилося.
– Як воно – бути «дівчиною-копом»? Чи доводилося відчувати якесь приниження з гендерних мотивів?
– Дівчиною-копом бути чудово (посміхається). Хоча у нас гендерна рівність і ми виконуємо роботу таку ж, як і хлопці, але порушники-чоловіки чомусь набагато краще реагують на дівчат, ніж на хлопців. Жодного дня я не пошкодувала, що обрала собі таку професію.
– Траплялися курйозні ситуації?
– Майже кожної зміни на щось цікаве викликають. Комусь дзвони в церкві заважають відпочивати, хтось чай купив з бергамотом, а він йому не пахне, комусь продали пиріжок тільки з четвертою частиною сосиски.
– Що найважче у роботі «поліцейського»?
– Для мене особисто найважче – це бачити очі дітей, до захмелілих батьків яких приїжджаємо на чергову сварку.
– У тебе були стресові ситуації на чергуваннях?
– Заступаючи кожного разу на чергування чи їдучи на виклик, не знаєш, що тебе очікує, як тебе зустрінуть, тому завжди готуємось до найгіршого. Пам'ятаю свої перші чергування. Один з викликів тоді просто шокував: мати порізала собі вени, щоб привернути увагу дорослих синів, які в алкогольному сп'янінні люто билися. Ми приїхали, заходимо, а там вся квартира у крові. Та, дякувати Богу, все обійшлось.
– Як вдається переборювати стреси, негатив?
– Іноді з цим досить складно боротися. Та найбільше розуміння, звичайно, на роботі. Мої колеги допомагають зняти стрес. Якщо бачать, що щось не так, – веселять, підтримують.
– Розкажи про свій колектив: усі із західної України?
– Чудовий колектив, усі люди з народу: різні особистості, різні професії. Я можу з упевненістю сказати, що це – моя друга сім'я, адже тут знають один про одного все, за допомогою можна звернутися до будь-кого, і тобі ніхто не відмовить. Так, усі із Західної України, переважно волиняни.
– Який момент був найбільш хвилюючим, запам'ятався найбільше?
– Звичайно, хвилюючим було перше чергування і перший виклик на ДТП без потерпілих, куди ми з напарником летіли через усе місто. Але нам допомагали і допомагають дуже багато професіоналів, до яких у поліції звертаєшся з будь-якими питаннями, якщо в чомусь сумніваєшся.
– Були випадки, коли порушники не сприймали тебе серйозно через те, що ти дівчина?
– Є такі скептики, які говорили: «Та що ви, молоді, можете зробити?». Але після наших впевнених і професійних дій забирали свої слова назад. Постійно потрібно доводити, що ми не тільки робимо селфі та красуємося у гарній формі, а й чудово володіємо і нормативною базою у різних сферах, і психологічними прийомами під час вирішення конфліктних ситуацій, і вміємо карати хуліганів.
– Як витримуєш режим? Чи працюєш у нічну зміну?
– Спочатку було дуже важко, але зараз звикла. У мене 12-годинний робочий день, але буває, що і по 13-15 годин доводиться працювати, адже трапляються різні виклики, різні ситуації. Вночі, звичайно, важче працювати, постійно мушу боротися зі сном.
– Скільки викликів найбільше було під час чергування?
– 20. А в середньому десь по 15 реагувань на кожен екіпаж вдень, це без самостійно створених.
– Які резонансні випадки відбувалися на змінах?
Чи бували погрози?
– Якось було, що син впливових у Луцьку батьків їздив за кермом напідпитку. Коли зупинили, то зачинився в автомобілі і почав показувати свої голі геніталії, а потім при спілкуванні лякав, що нас звільнять. Алкоголь в організми людини робить із них звірів. 70% викликів пов'язані саме із алкоголем.
– Як робота позначилася на твоєму житті? Великі зміни?
– Зміни просто величезні! Я дізналася і навчилася багато чого нового. Наприклад, до цього я ніколи не тримала зброї в руках, а зараз постійно на зміні ношу її з собою, ходжу на стрільби. Звичайно, переміни є і в психологічному, і в моральному плані.
– Такий напружений графік не заважає особистому життю? А можливі відносини між чоловіком і жінкою поліцейськими (чи не забороняється це)?
– Часу вистачає. Стосунки можливі, не забороняються, але вони можуть бути тільки на одному і тому самому щаблі, посаді, інакше просто виникне конфлікт інтересів.
– Основна претензія до міліції була в тому, що вона «не з народом», що влада могла використовувати її в своїх егоїстичних цілях. Нові патрульні не виконують злочинні накази?
– З упевненістю можу сказати за луцьких патрульних і наше керівництво, що ми працюємо для наших громадян і ні в кого навіть на думці немає, щоб мати якусь неправомірну вигоду – не для того ми сюди ішли. Робота складна, але нас готували, ми знали, як нам діяти у тій чи іншій ситуації і в яких умовах доведеться працювати. Звичайно, хочеться більшої підтримки і поваги від населення.
– Що любиш у вільний від роботи час?
– Займаюся спортом, у вихідні дні ходжу на тренування. А ще люблю проводити час з друзями та дивитися трилери.
– Які плани на майбутнє? Ти вирішила зупинитися на роботі патрульного чи збираєшся рухатися далі по кар’єрних щаблях?
– Звичайно, зупинятися на досягнутому не думаю. Зараз навчаюся заочно в Національній академії внутрішніх справ за спеціальністю «Правознавство». Тож нині моїми улюбленими книжками стали кодекси (посміхається).
Спілкувалася Ольга ПЕШКО.
Фото з особистого рхіву Г.Бартосевич.
< Попередня | Наступна > |
---|