Авторизація

HomeНаше життяПро те, що хвилюєЧи стане українська комунальна преса незалежною?

Чи стане українська комунальна преса незалежною?

( 1 Vote )

«Якщо ви спите із слоном, вам не бути директором цирку»

17 червня Комітет Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики підтримав законопроект № 1123 «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації»

 Сьогодні кожен, хто в Україні мислить критично, не має абсолютної довіри ні до телебачення, ні до газет, ні до сайтів – об’єктивну інформацію можна вивести, лише співставивши різні дані (скажімо, порівнюючи дані про втрати у бою під Мар’їнкою на Донбасі з повідомленнями штабу української армії і сайтами сепаратистів). Тобто люди перестали вірити лише одному джерелу інформації і хочуть робити висновки самі, а не користуватися нав’язаними ідеологемами. З одного боку, це начебто свідчить про критично низьку якість вітчизняної журналістики, а з іншого – про зародження інформаційного суспільства, де людина має право на вибір, а в ціні – правдива і точна інформація.

Однак є в Україні газети, яким люди довіряли і довіряють досі – це так звана «капілярна», мала, місцева преса. Адже саме її «популяцію» читачі регулюють самотужки – попитом на передплату та роздріб. І якщо великі видання на випадок фінансово-економічних потрясінь мають за спиною потужного спонсора (політика чи олігарха), який дотаційними вливаннями дасть можливість газеті утримати позиції, то мала преса виживає лише завдяки своїй якісній та достовірній інформації – попри усталені твердження засновників, що начебто вони адмінресурсом «тримають» тираж своїх комунальних видань. Крім того, в країні іде війна, і мала преса як елемент інформаційної зброї у боротьбі за уми та прихильність простого населення в секторі особливої уваги, про що із власного досвіду розповідав редактор ранки із м. Слов’янськ Олександр Кульбака.

Сьогодні мала преса опинилася на межі вимирання і стала на межу роздержавлення. Що за нею – повільна стагнація і жорстокі умови ринкової конкуренції чи економічне піднесення і процвітання – покаже час. Але роздержавлення державної та комунальної преси неминуче – як одна з вимог ЄС для надання довготривалих кредитів МВФ та запорука створення конкурентного ринку преси. Ще у 2005 році Рада Європи рекомендувала Україні здійснити роздержавлення друкованих ЗМІ, заснованих органами державної влади та місцевого самоврядування (втім, усі законопроекти, подані у ВР за ці 10 років, депутати успішно провалювали). Як пишуть наші дописувачі на сайті, кожен має свій інтерес: хтось зоставити слід в політичній історії, а хтось – приватизувати газету. І до всього треба бути готовим.

У 2014 році Книжкова палата України реєструвала вихід 2161 газети (у 2013-му виходило 2237). І хоча у 2015 році місцева періодика (всього 1199 видань, з них 553 – комунальні видання місцевого значення, так звана мала преса) вийшла всього лише на рівень передплати 2009 року й переживає період стагнації та занепаду, все ж вона досі займає 35 відсотків всього медіаринку України. Тим паче, що 73% комунальних видань – відносно прибуткові (сьогодні в Україні жоден медіа не є бізнесом і потребує дотацій – фінансової підтримки зі сторони), тобто можуть вижити в умовах конкурентного ринку.

Утім, насправді комунальні газети не надто дорого обходяться бюджетам усіх рівнів: торік ЗМІ в Україні було надано державної фінансової підтримки на суму всього 80 мільйонів гривень. Але в деяких регіонах (Львівщина, Закарпаття) дотаційна підтримка місцевої влади складає до 45 відсотків, а в інших (Рівненщина, Житомирщина) – від 0 до 15-20 відсотків. Відповідно ділиться й адміністративний та цензурний тиск на політику видань і об’єктивність інформації. Саме тому частина засобів масової інформації не поспішають до роздержавлення, а частина (20 відсотків усіх редакцій України) готові до нього хоч сьогодні.

Але чи готова до цього непростого процесу влада, яка формально є засновником ЗМІ? Адже мова не стільки про якусь «демократію» чи «свободу слова», скільки про приміщення і земельні ділянки, якими розпоряджається редакція. Часто це багатоповерхові будівлі у центрі міста і кількагектарні площі. Ласий шматок, чи не так? Тож дуже важливо, аби закон про роздержавлення не був законом про приватизацію. Адже це шлях до знищення преси з метою заволодіння землею та приміщеннями.

– У нас в Україні жодне медіа не є бізнесом. Усі телеканали є дотаційні і фінансуються або з держави, або олігархами. Всі медіа використовуються як інструмент впливу в політиці. Місцева преса конкурує не з національними газетами, а з телебаченням та інтернетом. Коли ж ми говоримо про маленьку редакцію місцевого ЗМІ, то вона приваблива своїм приміщенням і землею, як правило, в центрі міста. І якщо взятися за приватизацію, то незабаром на цьому місці не буде газети, а буде банк чи ще якась приватна структура. Ми ж відстоюємо позиції, щоб газети зберегли своє існування. І цей закон – це компромісний варіант між діючим законодавством і тим, чого ми хочемо досягти, – зазначила головний юрисконсульт та секретар НСЖУ Тетяна Котюжинська.

Українські комунальні газети із загального обороту коштів торік отримали 30% дотацій, 50% надходжень – від реалізації накладів, 25% – від реклами і лише 3% прибутків – від висвітлення діяльності органів місцевої влади. А як відомо, хто платить, той і танцює: дотація обмежує незалежність газет. У той же час редакторська незалежність від впливу засновників, від політики – основа демократичної преси, а редакційна незалежність сприятиме підвищенню етичних стандартів журналістики. Як пожартував експерт Ради Європи Цеес ван Зведен (Франція), «якщо ви спите із слоном, вам не бути директором цирку».

Саме тому у котрому вже по рахунку законопроекті «Про реформування державних та комунальних друкованих засобів масової інформації» авторства нинішніх народних депутатів Миколи Томенка та Олександра Абдулліна, який одностайно підтримали НСЖУ, АВПП та громадські демократичні інститути (серед яких ГО «Інститут медіаправа», ГО «Телекритика», ГО «Інститут масової інформації», ГО «Інститут розвитку регіональної преси» і ГО «Центр UA»), прописані гарантії та засади редакторської і редакційної незалежності та передбачено державну підтримку на період роздержавлення (наприклад, у Швеції пресу дотують по принципу «друга за тиражем» для запобігання монополізації в інформаційній сфері). Саме тому його перед внесенням на обговорення парламенту направили на експертизу до Ради Європи, яка у найкоротший термін надала свій експертний висновок з мінімальними поправками та рекомендаціями.


 

Її презентація журналістській спільноті та громадським організаціям у галузі медіа співпала у часі із засіданням профільного комітету ВР з питань свободи слова, на якому одноголосно рекомендували винести законопроект на розгляд парламенту. Брали участь у засіданні круглого столу та спілкувалися з експертами у Комітеті Верховної Ради з питань євроінтеграції голова Держкомтелерадіо Олег Наливайко, представник адміністрації Президента Олександр Бухтатий, генеральний директор Асоціації видавців періодичної преси Олексій Погорєлов, редактори 4 районок з Херсонщини, Харківщини, Чернігівщини та Рівненщини («Володимирецький вісник») та інші медіа-експерти.

Законопроект передбачає, що реформування друкованих засобів масової інформації та редакцій здійснюється у два етапи: перший – упродовж одного року з дня набрання чинності законом та другий – упродовж наступних двох років.

На першому етапі здійснюється реформування друкованих ЗМІ та редакцій, які звернулися з відповідними клопотаннями та були внесені до переліку, що затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Держкомтелерадіо. На другому етапі здійснюється реформування друкованих ЗМІ та редакцій, які не реформовані на першому етапі.

1. Реформування друкованих ЗМІ та редакцій здійснюється такими способами:

1) вихід органів державної влади, інших державних органів та органів місцевого самоврядування із складу засновників (співзасновників) друкованого ЗМІ та редакції – у разі відсутності державного (комунального) майна у майні редакції;

2) вихід органів державної влади, інших державних органів та органів місцевого самоврядування із складу засновників (співзасновників) друкованого ЗМІ та редакції з перетворенням редакції членами її трудового колективу у суб'єкт господарювання із збереженням назви, цільового призначення та тематичної спрямованості друкованого ЗМІ;

3) вихід органів державної влади, інших державних органів та органів місцевого самоврядування із складу засновників (співзасновників) друкованого ЗМІ та редакції з наступною приватизацією майна редакції, що перебуває у державній чи комунальній власності, відповідно до законодавства з питань приватизації, – у разі, коли трудовий колектив редакції не подає протягом установленого законом строку пропозиції щодо своєї участі у реформуванні друкованого ЗМІ;

4) перетворення друкованих ЗМІ, заснованих центральними органами виконавчої влади, в офіційні друковані видання.

Упродовж чотирьох місяців з дня набрання чинності законом засновники (співзасновники) друкованого ЗМІ та редакції зобов'язані погасити борги з обов'язкових платежів, ліквідувати заборгованість із заробітної плати та виконати інші фінансові зобов'язання відповідно до законодавства.

Рішення про реформування друкованого ЗМІ та редакції приймається їх засновниками (співзасновниками) за участю трудового колективу. При цьому трудовий колектив має пріоритетне право у визначенні способу реформування.

Утім, зовсім не обовязково регулювати ЗМІ через закони. У багатьох країнах взагалі не існує закону про пресу: просто відкриваєш підприємство, працюєш і сплачуєш податки. А хороша чи погана газета, телерадіоканл чи сайт – оцінку дають покупці і споживачі вашого інформаційного продукту. Будемо сподіватися, що закон таки приймуть до початку місцевих виборів і з наступного року стартує пілотний проект. Журналісти Рівненщини до нього готові.

 

Сергій СКІБЧИК,

учасник круглого столу, м. Київ.

 

Коментарі   

 
-1 # Гість 14.07.2015, 11:46
На словах так, на ділі, ні.
Відповісти
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 193 гостей на сайті