Авторизація

HomeСвіт цікавогоСвіт цікавогоКолядування: українська традиція чи бізнес сучасних дітей?

Колядування: українська традиція чи бізнес сучасних дітей?

( 2 Votes )

Ох, і подобається мені зима! Це хоч і холодна, але найпрекрасніша пора року. Час веселощів, розваг та сімейних посиденьок за святковим столом.

Зима – то ялинкові вогники і чарівні феєрверки. А для багатьох дітей – ще й унікальна можливість… підзаробити. Адже коли, як не на Різдво, можна покращити своє матеріальне становище?

Бізнес-плану премудрого видумувати не треба. Вивчаєте одну-дві колядки, збираєте компанію – і ну ж працювати: заходити мало не в кожну хату і колядувати.

Знанням слів і мелодії не дуже переймаєтесь. Усе робите швидко, щоб до вечора обійти хоча б півсела. Головне – гроші. І назбирати їх треба стільки, щоб вистачило на велосипед. Ну хоч би на колесо…

– У цю хату не заходимо, тут завжди мало дають, – вигукує якийсь досвідчений колядник. А вже через десяток метрів з’являється ошатний будиночок. У дворі – прикрашена ялинка. Й оселя сяє святковими вогниками. «О! Тут хазяї небідні, обов’язково треба заколядувати», – думаєте. Стукаєте у двері – а воно, як кажуть, «нежданчик»: ніхто не відчиняє. Партнер по «бізнесу» невдоволено бурчить:

– Я так і знав, так і знав! Усі ці багатії – жаднюги! Це ж якими треба бути, щоб у таке свято не відчинити дітям. Мабуть, кожну копієчку рахують. І все – для себе. От скупердяї!

– Та їх, може, вдома немає. Поїхали до когось у гості! – гуртом заспокоюєте розлюченого колядника, який, бачите, не вхопив Бога за бороду.

Минає година, а ви, знесилені, продовжуєте «працювати». Обійшли всеньку вулицю, а толку немає. Половина людей не відчиняють, а решта тицяють таку дрібноту, що й додому соромно вертатися.

За рогом зустрічаєте конкурентів. Ах, яка у них різдвяна зірка! Гарна-прегарна! І сяє, мов справжня!

– О, ці знову вирішили повипендрюватися, – зневажливо каже Галя, завідувачка вашими скромними фінансами. – Я таких знаю. Їм аби тільки більше грошей давали. Але ми носа не вішаймо. Зараз надійде мій брат із компанією. Може, вони вже пронюхали ситуацію. От і розкажуть, що та як. До речі, ось і вони!

– Ну, як «улов»? – цікавляться, підійшовши.

– Та який «улов»! Ще таких Коляд у нас не було. Стільки конкурентів, стільки конкурентів… А що ж ви скажете?

– Та і в нас поганенько. Одне можемо порадити: як будете на вулиці Гагаріна, то зайдіть он у ту хату. Там господар добрий, усім відчиняє і грошима «не образить».

– А може, об’єднаємось і створимо монополію? – пропонуємо. Але наша «дипломатія» не спрацьовує:

– Не ображайтеся, але ми вже якось самі…

– Розуміємо… – згоджуєтесь. – Ми все розуміємо… – і біжите у вказаний пункт призначення. Відчиняєте хвіртку – а там тьма-тьмуща колядників.

– О, ще одні, – каже хтось із конкурентів. – У чергу ставайте, в чергу!

Ставши, терпляче чекаєте. За цей час встигли б обійти три-чотири хати. Але ви ждете: тут же щедрий господар!

Нарешті ваша черга. Зайшовши в оселю, так-сяк колядуєте – й ось вона, вирішальна мить. Господар заметушився. А вас мов у пружину скрутило: «Мабуть, гроші шукає!.. А скільки ж, цікаво, дасть? Двадцять? Тридцять? Чи, можливо, п’ятдесят?..» І які ж у вас розчаровані фізіономії, коли він подає… «десяточку»! Нікчемну «десяточку» на шістьох! Він хіба не бачить, як вас багато? І, наче зрозумівши вас, цей жадібний чоловічок каже:

– Вибачте, дітлахи. На Різдво для колядників ніколи грошей не шкода, але цього року двері просто не зачиняються. Сам не очікував, що буде такий «аншлаг», тому грошенят припас, виявляється, мало. Ви вже не ображайтеся. До вечора он ще скільки. Ще стільки колядників завітає. Доведеться готівку знімати. Та й… якось невпевнено ви колядували. Заспівали б у два голоси. Та ще б зірочку різдвяну зробили… На другий рік підготуйтеся й обов’язково приходьте. Буду вас чекати...

Усе! Настрій остаточно зіпсовано!

– Який хам! Який хам! – за ворітьми вибухає Галя. – Ще буде вчити нас! Та ми наступного року і порогу його не переступимо! Хай знає, як нас ображати!

І справді, звідки цьому чоловіку знати, що ви так старанно, ще з учора, вчили цю «Нова радість стала» аж… півгодини?!.

Насувається вечір. Ви наполегливо колядуєте, не минаючи жодної хати. А назустріч – знайома, що так і сяє від щастя.

– Як там, Ірко? Багато наколядувала? – питаєте.

– Тисяча гривень уже точно є. Але затримуватися не буду, мені ще кудись треба зайти…

– Ото вже декому щастить! Тисяча гривень! А ми і п’ятсот ушістьох не наколядували! – зітхає хтось із партнерів по «бізнесу», проводжаючи оком Ірку.

– А ти хіба не знаєш, як вона колядує? До дядька забігла, до тітки… До баби, до діда і до хресного… А ми все чесною працею! – заспокоює невдоволеного компаньйон.

Холодно… Мерзнуть ноги…

Змучені, повертаєтеся додому. На Різдво зірвати куш не вдалося. Але ж попереду – Щедрий вечір! Може, тоді фортуна усміхнеться?

…Погодьтесь, у цій історії кожний хоч на краплиночку упізнає себе, своїх знайомих чи друзів. Такий зараз світ, що навіть діти мислять меркантильно. Кожній дитині хочеться заробити на Різдво хоча б трошки кишенькових грошей.

– Це нормально, так було споконвіку, – каже мій тато. Проте не слід забувати, що колядувати – це насамперед сповіщати людям про народження Ісуса Христа, прославляти доброту та щедрість господарів. І робити це треба щиро.

Тож не забуваймо своїх давніх українських традицій. Маймо багату душу, а не гаманець. Це набагато важливіше.

 

Софія БАБІК.

смт Рафалівка

 

Коментарі   

 
-22 # Гість 04.01.2018, 08:19
Гарне доповнення до Рафалівської сесії, дітки наслідують батьків -урвати земельки,грошен ят,будь яким методом.Одним словом Рафалівський менталітет.
Відповісти
 
 
# Guest 07.01.2018, 16:51
Коментар був видалений адміністратором
 
 
+4 # Гість 09.01.2018, 09:27
Після свят можна впевнено сказати що тільки заробіток!
Відповісти
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 84 гостей на сайті