Катерина Петрівна працювала головним бухгалтером усе своє життя. Її донька з чоловіком – лікарі. З двома дітьми проживають у Києві. Коли донька ще навчалася у медичному виші, Катерина Петрівна гляділа внука Віталіка. На роботу водила за руку чи в колясочці. Як йшла в поле картоплю сапати — Віталіка посадить в коробку і несе за плечима. Сьогодні Віталік студент і вже працює.
– У той день сусідка принесла борг і я одержала пенсію, – розповідає моя співрозмовниця. – Коли дзвонить моя «мобілка» і стривожений хлопчачий голос кричить: «Мамо! Мамо!»
Я подумала, що то Віталік, внук мій з Києва, переплутав номери. Кажу йому: «Віталічок, ти попав до баби. Перебери до мами». Коли він продовжує: «Бабусю, ви не хвилюйтеся. Але я попав в біду. В аварію. Вибив два зуби і ключицю. Даю трубочку «слєдоватєлю»… Боже, я й похолола! Другий голос мене заспокоює і питає, чи я допоможу Віталіку грошима на лікування. Бо мама вже «согласилася».
– Конєчно, конєчно!!! – кричу я у «трубку». – В мене зараз грошей немає багато, всього до трьох тисяч гривень. То я побіжу і в брата позичу… Той «слідчий» мене заспокоює і розказує куди треба переслати гроші. Він мені сказав, щоб я йшла до банкомата. Я говорю, що в нас немає таких банкоматів на вулиці. Вони стоять тільки у центрі, в «Приватбанку». Він ще спитав, скільки мені до того «Приватбанка» бігти. Я відповіла, що десь з кілометр-два. Вся трушуся. Голова болить. Відчуваю: тиск піднявся. А голос з мобілки мені наказує – телефон не виключати, щоб не збити номера.
Прибігаю в «Приватбанк», кинулася до дівчат, щоб швидше мені допомогли всі гроші з рахунку зняти та перевести «внуку». Працівниці «Приватбанку» Олена Волощук та Тетяна Хондучко переглянулися і просять у мене телефон. А я міцно тримаю його і кричу, що не збийте мені цього номера.
Тетяна Хондучко взяла таки мій телефон і спитала «слєдоватєля» звідки він і як його звати. Він почав погрожувати працівниці банку із криком: «Дай (негарні слова), бабушкє мобілку!» А я вже сама не своя.
Дівчата ж зразу догадалися, що то обман. Шахраї. Кажуть мені, що треба срочно до Жанни передзвонити і взнати, що там трапилося. А той наярює і наярює. Так званий слідчий тарабанить без кінця, ніяк ми не можемо Жанниного номера виписати. Якось оператору Людмилі Смоляр, яка добре знайома із моєю донькою, вдалося це зробити.
Додзвонилися до Жанни і взнали, що все спокійно. Донька передзвонила внуку і повідомила нам, що все в порядку. І Віталік мій дзвонить, говорить, що їде у метрі в інститут на лекції. Вийшов із метра, ще раз передзвонив. Мене працівниці банку заспокоїли … і врятували 3100 гривень.
Отак я могла з того стресу шахраям подарувати майже три місячні пенсії. Діти в той день до самого вечора дзвонили і перевіряли мій стан здоров’я. Пережила я багато. Вияснилося, що у Володимирці я вже восьма, яку шахраї так хотіли «розвести» на гроші.
Одній жінці передзвонили, що її син в аварію попав. А той якраз у товариша позичив мопед. Добре, що муж її поряд стояв і передзвонив до сина. А той каже: «Ви ж знаєте, що в мене робота, я зайнятий».
Іншій жіночці Валентині теж передзвонили, наче її син, що живе в Криму, з наркотиками попав у поліцію. Мовляв, він зараз безробітний, а сім’ю годувати потрібно. То й пішов на такий «крок». «Представники поліції» запросили 30 тисяч доларів. На що Валентина попросила їх почекати. Мовляв, у нас дома зараз ні копійки немає. А син чесний, не міг на таке піти. Він хлопець з села. Хороший. Роботящий. Не бийте його! Дайте нам час.
З протилежної сторони порадили піти до сусідів і попросити терміново гроші на лікарню. Валентина ще більше заголосила, що у сусіда грошей не має, бо він сам як два дні, з хіміотерапії повернувся. В розпачі жінка передзвонила чоловіку, а той миттєво зв’язався із сином та з’ясував, що в останнього все в порядку. «То Вас, тату, хтось хотів «розвести».
«Через газету хочу щиро подякувати працівницям «Приватбанку», що врятували мої кошти. Дай Вам, Боже, здоров’я, мої дорогенькі дівчаточка, успіхів і всіх благ!» – щиро передала Катерина Петрівна.
Записала Галина Тєтєнєва.
< Попередня | Наступна > |
---|