Авторизація

HomeНевидумані історіїЖитіє наше...Жива «передачка» з Одещини…

Жива «передачка» з Одещини…

( 2 Votes )

Життя крутиться-вертиться, і часто трапляється так, що у такому вихорі людина не завжди може бути певна у своїй наступній миті та чим та мить обернеться…

Для героїні оповіді все склалось якнайкраще, однак із самого народження доля послала їй випробування.

Народилась дівчинка в сімї, яку зараз називають неблагополучною. Здибались на Одещині двоє, чи любили один одного, чи не любили, а дитя зявилось на світ. Проте жоден з батьків ні батьківської відповідальності, ні людської дорослості в собі не відчув. Місячне дитятко «скинули» на бабусю (по батьковій лінії), а самі – як вітер в полі…

Бабуся гляділа, як могла. Допомагали сусіди і зовсім чужі люди – одягом, грошима, добрим словом. Та робота заважала опіці дитиною. Жінці це маля як валіза без ручки – і не донесе, і кинути шкода. І ось у семимісячної дівчинки знов не виявилось жодного захисника: бабуся вирішила віддати крихітку в дитячий будинок. Напевно все-таки тьохнуло серце в неї від такого рішення, якщо наостанок у відчаї та сльозах зателефонувала батькові своєї горе-невістки: «Або ви її забирайте, або віддаю у дитбудинок. Сил моїх вже нема доглядати її…».

Той зі своїм братом був саме на заробітках в Росії. Обідали, коли задзвенів мобільник. І обід поперек горла став. Брат за серце взявся: по якому це – рідну кров при живих батьках та родичах – в дитячий будинок?..

- Ви що, подуріли там всі! Як віддавати дитину в дитбудинок, краще мені її віддайте. Пакуйте малу, забираю, - все, що зумів тоді промовити.

На тому й й порішили, а вдома – 9 своїх жовторотиків. Вдома – дружина, яка ні про що не здогадується. Вдома – люди, що лише чекають, на чому свіжу плітку створити.

Приїхав чоловік додому. Всі радіють – тато повернувся з-за кордону. А як сказати про поповнення в сімї – він не знає.

Залишившись наодинці з дружиною, та йому ділиться:

- Снився мені нещодавно сон, ніби виходжу з хати, а в дворі наші дітки граються. Серед них – мала чужа дитина. І тягнеться до мене ручками. Каже до мене «Мамо!..». Я дивуюсь: «Яка я тобі мама, ти не моя дитина», а вона мені: «Я твоя, мамо, твоя! Не кидай мене». Збив мене сон с пантелику: коли це я від дитини відмовлялась – своєї чи чужої…

Сам бог вирішив чоловікові проблему про те, як звістку про поповнення дружині сказати. Легко сприйняли цю новину і діти, тим паче – маля не чуже, рідне по крові. Одна з доньок зізналась:

- Тату, а мені сон був. Ніби ми всі граємось в дворі, а до нас дівчинка-янгол спускається з небес. І така мала та мила…

Скажете, випадковість? Доля…

Вже за кілька днів з Одещини прийшла «передачка». Сама біологічна мати привезла дитятко. Їхала в справах, заодно і маля захватила. А так би мали передавати водієм автобуса…

Все при дитині виявилось – такі-сякі речі, медичні довідки, документи. Мати-зозуля старанно все зібрала, аби більше не тривожили її спокій.

Жодна мускула на обличчі не ворухнулась, коли вона в нотаріуса і відмову від дитини писала на користь свого дядька.

- Різне переписувала на інших власників – нерухомість, автівки… А дітей – ні разу, - спантеличено тоді заявила нотаріус…

А далі – суд, заяви і все в купі до того, аби узаконити перебування восьмимісячної дівчинки у себе.

- Нам опікунська рада тоді дуже допомогла. Знаю, що такі ситуації розв’язуються дуже довго, справи можуть затягуватись роками, що не на користь дитині. А у нас все добре склалось. Ніхто проти не був. Служба у справах дітей і проконсультувала, і допомогла документи підготовити… Завжди і соціальну державну допомогу вчасно на дитину отримуємо, і подарунки до свят, і путівки санаторні… І зараз працівники служби постійно телефонують, цікавляться дитиною, відвідують нашу сім’ю. Завжди задоволені станом донечки нашої. Нашої. Бо ніколи навіть в голову не приходило, що вона не наша.

Було кілька випадків, коли вона в сльозах з вулиці прибігала – «Тату, мені сказали, я не ваша!». Людям рота не закриєш. А я сам плачу і втішаю її: «Не слухай, донечко, нікого, тобі збрехали, ти наша, чия ж ти ще!».

Чоловік вже вкотре за час спілкування втирає сльози.

- А коли привезли її вперше додому, то спочатку і надвір не виносили – соромно було людям показати її – брудна, занехаяна. А вже як вимили, то й гуляти. Одразу чутки пішли – мовляв, де, коли, звідки. А жінка сміливо в обличчя всім: «Чоловік привіз, чоловікова!». Всім роти і позакривала такою сміливою відповіддю. Осудом її спочатку накрили – дурна! Чоловік зрадив, а вона і простила, ще й доньку його прийняла…

Все ми пережили. І все - разом. Звичайно, з роками настане той момент, коли треба буде дівчинці правду знати. Не будемо приховувати від неї нічого. Але зараз – рано. Та як би там не склалося далі, вона завжди була, є і залишиться нашою…

З південними родичами, що в свій час кинули дитину напризволяще, родина продовжує спілкуватись. Ті запрошують їх в гості. А по скайпу милуються дівчинкою. Пророкують майбутнє у музичній сфері, адже в родовому коліні – майстри оперного співу, гри на фортепіано. І тільки біологічна мати цікавилась донькою лише кілька разів – з п’яну телефонувала…

Дівчинка вже ходить до школи, ні дня не обходиться без музики. Ні хвилини не сидить на місці, постійно перебуває в оточенні друзів, така собі маленька дзиґа. І досі не поділяє дядь і тьоть на тих, хто прийшов в гості до батьків, і тих, хто прийшов перевіряти умови, в яких вона знаходиться як дитина під опікою…

Олена СТЕЛЬМАЩУК
 

Коментарі   

 
+1 # xosяin 30.05.2014, 20:23
Хороший матеріал, живий.
Жінки, не минайте!..
Відповісти
 
 
# Guest 31.10.2018, 09:25
Коментар був видалений адміністратором
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 72 гостей на сайті