Вічна пам'ять Богдану і Василю Мороченцям, які трагічно загинули в автокатастрофі.
Ви вічно будете жити у наших серцях. Нехай земля вам стане легкою ковдрою, а Ангели відведуть ваші душі до Раю, де на вас чекає вічне життя.
Ми самі обираємо собі
Ту швидкість, із якою далі мчати.
Хтось тихо робить кроки у юрбі,
А іншим легше на авто промчати.
Хтось тягне свою стежку до знемог
І міряє її, немов зарплату.
А іншому життя дарує Бог,
А він на кладовищі зводить хату.
Й туди прийшовши, кожний
із людей
Триматиме в руках нещасні квіти.
І кожен скаже праведно з гостей:
"А вам би жити!
Вам би тільки жити!"
Та швидкість зводить з розуму усіх.
Дарує драйв, а з ним – і перешкоди.
І хто їх обминути, все ж, не встиг,
Той зупинив для себе звук природи.
І ви собі обрали цей кінець:
Натисли газ, спіймали ейфорію –
І зупинили стук своїх сердець
І на життя окрилену надію.
Пожартували з долею вкотре,
Вона ж насмішок ваших
не признала.
І вже сьогодні пам'ять нашу тре,
Яку за все життя таки збирала.
Аварія – на знаних всім шляхах,
Та два життя тепер уже не з нами.
В душі, в думках, в очах –
страшенний жах,
Що до небес возноситься руками.
Хоч я не свідок проклятих подій,
Але уява знову фантазує.
І закричати хочеться вам: "Стій!"
Шкода, що вже ніхто це не почує.
І море сліз проллється із очей
У тих, кого ви рано залишили.
Тепер живете в домі без дверей,
І той, напевно, вже заколотили.
Ой, як же довго гаснутиме біль!
Ой, як же довго сохнутимуть очі!
Ви у житті обрали якусь ціль,
Та влучили не в неї серед ночі.
Крізь темноту не вибрали доріг
І влаштували власне "новосілля".
Вам квіти покладуть тепер до ніг,
Які нести хотіли на весілля.
Для нас сьогодні це такий урок.
Для вас сьогодні вже
порожня Чаша.
У домовину увійде гвіздок,
А кровоточити почне
душа, все ж, наша.
Наталія ПОРТЯНИК.
3.07.2016
< Попередня | Наступна > |
---|